Розділ «ВЕСЕЛКА НАЗАВЖДИ»

Над кущем пухнастого листя немовби вежа височіє, усипана великими жовтими квітами.

— Угадала, — сміється Тарасик. — Ця квітка так і називається — дивина. А ще — ведмеже вухо.

Справді, ці листочки ніби ведмедячі вуха — такі волохаті.

— І заячий холодок у лісі росте, і зозулин льон, і вовчі ягоди, — розповідають Тетянці Тарасик і Ставко.

Набігалися по лісу, можна й перепочити ось на цій сонячній галявинці.

— О, дзвіночки! — вказав Тарасик на квіти, що голубіли неподалік.

Тетянка торкнулася однієї, другої квітки:

— А чому ж вони не дзвонять?

— Бо спочивають зараз. А дзвонять рано-вранці, пробуджують лісових мешканців. І зайці біжать капусту поливати, білки — по горіхи, дятел кузню відчиняє, мурашки свій дім ремонтують.

Тарасик так цікаво розповідав, що й Славко заслухався.

А Тетянка сказала:

— Букет мамі й так сподобається. А дзвіночків я не буду рвати. Нехай дзвонять.

На старій березі тато прилаштував гойдалку.

— Я перша буду гойдатися! — схопилася за вервечки Тетянка.

— Ні я! — заперечив Тарасик.

— Оце так! — спохмурнів тато. — Хіба я для того робив гойдалку, щоб ви сварилися? А разом ви не можете?

І підсадив на гойдалку Тетянку і Тарасика.

Як розгойдалися — аж до неба. І хата, і вишеньки з ними гойдаються.

— Гойда, гойда, гойдарики! — придумала Тетянка пісеньку.

Песик Жучок під березу прибіг: