Розділ «ВЕСЕЛКА НАЗАВЖДИ»

Через кілька днів тато з донькою знову були в лісі. Тетянка одразу побігла до зламаної сосни.

— Нема вже грибів, тату, нема! — загукала. — Бач, перейшли вони дорогу!..

Чи буває літо восени? А буває. Тоді, восени, можуть іти надокучливі дощі, віють холодні вітри. Та нараз стає тихо, тепло і сухо.

— Золоті деньки! — каже дідусь.

Тарасик і Славко допомагають йому зносити гарбузи з городу.

— І я хочу гарбузи носити! — прибігає до них Тетянка. — Так бери он того, що на пагорбку.

Тетянка схиляється над бокатим жовтим гарбузом. Та навіть з місця його не зрушить.

Хлопці переморгуються, а в Тетянки на очах сльози.

— То вони жартують, — заспокоює її дідусь. — Ось цей гарбузик по твоїй силі.

— Гей, Тарасе, бабине літо летить! — здіймає руки над головою Славко.

Хлоп'ята облишають гарбузи і ну гасати по городу.

— Лови! Лови! — ганяються за білим павутинням. Воно пливе і низько, над самими головами, і ген високо, в голубому небі.

Тетянка то несе свій гарбузик, то котить. Врешті віддає його бабусі.

— Там твоє літо полетіло, — каже.

— Літо? Авжеж, полетіло моє літо, — зітхає бабуся.

— А Тарасик і Славко хочуть наздогнати…

Бабуся пригортає Тетянку:

— Отаке придумали. Ніхто вже мого літа не наздожене. А до вас скільки ще весен зелених, скільки літечок красних прилине.

По лозняку та вільшанику, що за городом, неначе багаття палахкотить. То від червоних кетягів на калинових кущах. Ламати їх саме в пору. Бо ягоди вже прихопив морозець, а від того вони солодшають.

Принесуть діти калину додому, бабуся пов'яже її в пучки і повісить на горищі.