Розділ «ВЕСЕЛКА НАЗАВЖДИ»

І Тетянка взяла равлика й перенесла через стежину.

Він завмер на якусь хвилину, а потім розвернувся і поповз назад. І якраз туди приповз, звідкіля взяла його Тетянка.

— Бач, упертюх який! Не любить, щоб допомагали, — насупила брови Тетянка.

— Може, і важко йому, але ж кожному хочеться самому здолати свою дорогу, — мовив тато.

І вони пішли своєю стежиною, а равлик — своєю.

Дядько Мусій на всю Соколівку покрівельник знатний. Як укриє кому хату — чи шифером, чи бляхою — хоч яка буде злива, покрівля не протече. А ще примітна його робота півниками.

Упорається дядько з покрівлею, огляне її згори і знизу, з усіх боків.

— Кінець — ділу вінець! — промовить задоволено.

І дістає з брезентової сумки бляшаного півника, прилаштовує на гребені даху. Та ще й так, щоб півник на схід сонця дивився. Оце й вінець ділу.

Тетянка й Тарасик зраділи, коли тато запросив дядька Мусія нову хату вкривати. Тепер хата у них як лялечка. А ще — два півники. Один — поважний, шишкастий Галаган по двору походжає, а другий — на даху, від сонця золотавий. Галаган, як побачив його, випнув груди, залопотів крильми і на всю горлянку:

— Ку-куріку! Це мої, мовляв, володіння! Як ти посмів сюди забратися!

А той, що на даху, ніякої уваги… Обурювавсь Галаган, обурювавсь і раптом змирився. Тарасику й Тетянці аж дивно стало.

— А знаєте, чому півники подружилися? — підійшов до дітей тато.

— Ой, чому? — не терпілося Тетянці.

— У Галагана клопотів у дворі, в городі вистачає. Як сипнуть курям їжі, він слідкує, щоб кожній порівну дісталось. Ходить у розвідку, де яку поживу знайде — своєму птаству звідомляє. І за небом пильнує — чи не летить шуліка? Коли кури й курчата спочивають — на чатах стоїть. Отак намориться за день, то спить — і крил, і ніг не чує.

— А йому ж уставати рано, усіх будити, — сказав Тарасик.

— Я знаю тепер, знаю! — підстрибнула Тетянка. — Як заспить наш Галаган, то його півник той, що на даху, будить. Ось для чого дядько Мусій поставив його на схід сонця!

Правду мама каже, що в Тетянки сто доріг, сто стежинок на день. А що ж, коли їй хочеться все знати, усе бачити, усюди побувати. Та де б не ходила Тетянка, де б не бігала, не забуває заглянути до сусідки, тітки Горпини. Хоч на хвильку. Бо ж тітка одна живе, і, коли не зайдеш, вона рада-радісінька.

— З ким би я оце й утішилась, з ким би й погомоніла про все на світі, як не з тобою! — каже Тетянці.

— А це ви навіщо? — цікавиться Тетянка.