Розділ «ВЕСЕЛКА НАЗАВЖДИ»

— А якою фарбою горожу пофарбуємо? — радиться з онуком.

— Голубою! — не задумуючись, каже Тарасик.

— Гаразд, — погоджується дідусь. — Ось сходжу до крамниці й куплю голубої. Небесний колір для ока радісний.

— У колону по одному шикуйсь! — командує Тарасик. І гуси одне за одним виходять з подвір'я на стежку, що веде до ставка.

— Підтягнись! Підібрати ногу! Раз-два! Раз-два! — лунає над городами дзвінкий Тарасиків голос.

І гуси справді лопотять у ногу. Ось тільки молодий гусак Гагака збивається, бо все норовить то пасльонину по дорозі скубнути, то за якимсь жучком поженеться.

— Рядовий Гагака! Вийти зі строю! — гнівається Тарасик.

Гусак збочує зі стежки, косує червоним оком на хлопчину.

— Чому порушуєш дисципліну? Роби, як я! — І босоногий Тарасик відбиває крок по споришу.

Гуси виходять на берег ставка.

— Струнко! За порядком номерів розподілись! — лунає команда.

Гуси випинають груди, вигинають шиї.

«Гел! Гел-гел! Гел-гел-гел!» — чути над ставком.

— Вільно! Розійдись!

Гуси з радісним гелготом кидаються у воду.

Славко та Іванко, що он вилежуються на березі, сміються з Тарасика. Гусячий командир, мовляв. Ну то й що? Нехай і гусячий. А як виросте — справжнім командиром буде!

Шусь, шусь попід соснами, попід березами — і вже півкошика товстеньких боровичків і у Тарасика, і в Славка. А від Тетянки гриби чомусь ховаються. Лише одного боровичка знайшла та кілька сироїжок.

— Знаєш що, збирай краще квіти. Принесеш мамі букет, — порадив їй Тарасик.

Квітів у лісі багато. Онде на галявинці золотавіють цмин, звіробій, ліловіє верес, у видолинку цвітуть дикі рожі, деревій. І ще різні квіти, назв яких Тетянка й не знає.

— А це що за дивина?! — зупиняється вона навпроти незнайомої квітки.