Куземко тріпнувся і навзнак ліг на чисту постіль, забризкану кров'ю. Куля влучила йому просто в чоло.
Вовкулака кинув поруч із братом Цілю і ще раз вистрілив.
Потім, запаливши сірник, підніс його до сухого сіна.
Надворі відв'язав білого в чорних латках таркача і вороного.
Коли вихопився на Озірянську гору й оглянувся, в березі вже гуготіло таке полум'я, що червоні відсвіти діставали його обличчя. З ікластого вищиру Вовкулаки важко було зрозуміти, чи він сміється, чи плаче, чи, може, просто дивується.
* * *
— Ну, добре, — сказав тоді Чорний Ворон, вигортаючи паличкою печену картоплину з жару. — Він міг перев'язати і здорову руку, щоб придуритися, наче його поранено. А як же вона посиніла? Звідки ж ота лихоманка взялася?
— Зрада — вона і є зрада, — мовив Вовкулака. — Хитра й вигадлива. Це коли ти по правді живеш, тобі таке й на думку не прийде. А коли починаєш крутити, тоді що завгодно вигадаєш.
— Якоюсь бузиною намастився?
— Не знаю. Бузиною чи синькою, чи, може, та лярва дала йому такої жидівської рахуби, про яку ми й не чули. Ще й порошка якогось підсунула, щоб зубами поцокотів.
— Ну, як дуже захочеш, то подзвониш зубами й без порошків, — сказав Ворон.
— Як воно там було, не знаю. Але можу забожитися, що це вона все придумала і його намовила. А як — тепер мені байдуже. У мене, отамане, вселилася така байдужість, наче отут, — Вовкулака ткнув себе в груди, — я грубезну каменюку ношу. Часом і хотів би заплакати, та не виходить. Може, ти мені поясниш?.. Ти ж чоловік грамотний, видно, що неабияку науку пройшов… Я не брешу?
— Та яка там наука, — знизав плечима Ворон. — Після земської школи батечко послав мене аж до Москви на математичні курси. Але до чого вона тепер, та наука?
— А до того, що я хотів ось що спитатися в тебе: звідки в людини беруться сльози? Чому в одного вони течуть, як горох, а в іншого їх мовби й немає.
— Цього я тобі не скажу, — похитав головою Ворон. — Але знаю точно, що біль не зважиш міркою сліз. Так само, як і радість нічим не виміряєш. Та хіба нам, козакам, сушити над цим голови? Краще скажи мені, як ти все пояснив тоді Гризлові?
— Що саме? — якось напружено спитав Вовкулака.
— Те, що брат більше не повернувся.
Вовкулака паличкою поворушив жар у багатті, помовчав, потім сказав:
— Я вперше йому збрехав. Ти не уявляєш, отамане, як мені тяжко було це зробити, але брехня веде за собою брехню. Гризлові я сказав, що брат потрапив у засідку «красних соколят». Ще встиг спровадити на той світ комісаршу, а тоді і його припечатали.
— І Гризло повірив?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Залишенець. Чорний ворон» автора Шкляр Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША“ на сторінці 51. Приємного читання.