Другий міліціонер зіщулився, сидів і не дихав, — його маленьке личко було надуте, мов у того хом'ячка, що за кожною щокою приховав по жмені пшениці.
— Але на весну вони повернуться, і не сумлівайтеся, — знов увернув дідок і хвацько підбив пужалном свою шапку-вушанку ще вище на лоба.
— Хто повернеться? — не зрозумів гугнявий.
— Та хто ж, — дідок опинився між двох вогнів, хоч розірвися. — Той, кому треба, той і повернеться. Хай тіки запахне весною.
— Поїхали, коні мерзнуть, — сказав гугнявий, бачачи, що старий готовий розбалакувати тут до вечора.
— А ти такий добросердий? — насмішкувато спитав Ворон, трохи розчарований тим, що вийшла така мирна балачка.
— У мене робота, — огризнувся гугнявий. — А тепер день короткий, нема коли теревенити.
Це він бовкнув зайве. Ворон уже хотів попрощатися, але йому не сподобався тон, на який перейшов старший міліціонер.
— і о ви мене так і не вгостите? — поправив він карабін.
— Ну от, починається…
— Від курива я б не відмовився.
Гугнявий поліз у ящик і дістав дві пачки махорки.
— На, ти такої, мабуть, ще не курив. Кременчуцька «восьмьорка»!
— Не курив, — погодився Ворон. — І хлопці мої не курили. Що ж ти нам дав — на дві затяжки? Дай хоча б із десяток.
Той поліз у ящик і відрахував ще вісім пачок.
— Жмикрут ти нещасний. Я сказав десять. І сірників побільше.
— У мене накладна, — м'явся гугнявий. — Що я скажу?..
— Те, що казав завжди: пограбували бандити. І дякуй Богові, що з вами старий чоловік, а то б я забрав усе разом з підводою. Мені до хлопців треба вернутися з гостинцями. І мила давай, щоб було чим мотузки намилювати, коли вішатимемо московських прихвоснів.
Ворон набрав у сідельну сакву махорки, сірників, мила, потім дістав із кишені пачку совєтських рублів.
— У вас це сміття ще ходить?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Залишенець. Чорний ворон» автора Шкляр Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ПЕРША“ на сторінці 48. Приємного читання.