Розділ «Я ВИСТУПАЮ ЯК ЛЕКТОР. РЕЛІГІЙНИЙ КІТ»

Аудиторія зібралася досить солідна — не менше як півтора десятка котів і кішок, не рахуючи кошенят. Як і належить лектору, я спочатку глибокодумно помовчав, уважно оглядаючи присутніх. Я зразу ж звернув увагу на двох котів: один, з яким я вже якось зустрічався на даху,— старий, товстий, з жовтим, недовірливим поглядом, зиркав на мене явно вороже; другий — теж товстий і теж немолодий, але, на противагу першому, якийсь улесливий; дивився він на мене підкреслено байдуже, зате, коли переводив очі на свого сусіду — старого кота, погляд його враз ставай таким солодким, що аж нудило.

На обличчях молодого покоління і жінок я читав захват. І це не дивно: коли вони бачили у себе лектора та ще з таким розкішним хвостом і з такою пухнастою шерстю? До того ж серед усіх присутніх я був єдиний чорний кіт. Я ще раз окинув оком аудиторію і помітив худе, з закислими очима кошеня, яке, проте, дивилося на мене скептично. Підборіддя в кошеняти було вимазане в сажу, а вуса підстрижені. Котик, що сповіщав про мою лекцію, помітивши, на кого я дивлюся, весело підморгнув мені і шепнув на вухо:

— Це наш стиляга!

Я стримав усмішку і почав:

— Тема моєї лекції вам відома. Ви живете в родинах, де є малі діти, яким розповідають казки. Отже, ви знаєте художні твори з героями-котами. Я глибоко поважаю людей, але не буду брати приклад з людей-лекторів, які в своїх лекціях люблять переказувати те, що всім відомо.

Аудиторією пройшов схвальний гуркіт. Лише старий кіт глянув на мене із зненавистю, а його товстий приятель зазирнув йому в вічі з явною підтримкою.

— 3 поваги до вас я не говоритиму про ті твори, яких ви не читали. З поваги до себе я не говоритиму про ті твори, яких я не читав.

У відповідь пролунали сміх і аплодисменти, а старий кіт ще більша спохмурнів.

— Друзі! — провадив я з піднесенням. — Критик повинен дати прниципіальну оцінку твору і розтлумачити значення художніх образів, розкрити все їх багатство, всю їх глибину, весь їх пафос. В чому ж пафос кота з твору «Кіт у чоботях»? В тому, що кіт виступає тут як позитивний тип. Виступає як кіт, достойний наслідування! Казку створили люди. Звідси логічно випливає, що людина любить і поважає котів. «Кіт у чоботях» — твір французький. А візьміть ви російську казку про «Кота і півня», де головний герой твору Котофій Котофійович не лише врятовує од смерті дурного півня, а й носить дідові на роботу сніданок і обід! Це кіт-трудівник! І так скрізь! В усіх творах!

Я зробив паузу.

— А «Кіт-злодюга» Паустовського? — почувся іронічний голос улесливого кота.— Хіба в цьому оповіданні письменник не спотворив образ радянського кота? Чого ж ви про це нічого не кажете?

Всі притихли, молодь запитливо поглядала на мене, чекаючи, що я скажу.

— А як на вашу думку? Спотворив чи не спотворив? — спитав я в свою чергу.

Дехто хихикнув. Улесливий глянув на того, що сміявся, потім на мене і, не зрозумівши підступності, самовпевнено промовив:

— А як же ще можна кваліфікувати твір, коли кота змальовують злодюгою? Це спотворення! Я особисто так вважаю.

— Ах, особисто?.. — промовив я, не приховуючи глузування.— А ви особисто читали це оповідання?

Він зніяковів, а знайомий сіренький котик аж затанцював від задоволення, потім підвівся і, захлинаючись від хвилювання, промовив:

— У цьому оповіданні письменник описує, як кіт-злодюга став чесним котом, котом-трудівником.

По аудиторії пройшов смішок, і я, бачачи, що всі зрозуміли, що за тип цей улесливий кіт, добив його однією фразою.