Розділ «Я ВИСТУПАЮ ЯК ЛЕКТОР. РЕЛІГІЙНИЙ КІТ»

Злам у настрої присутніх був безперечний. Навіть старий Ничипір дивився на мене з повагою, а стара кішка незрозуміло розводила лапами. Коли я й не зробив її атеїсткою, то віру в бога похитнув неабияк!

Було помітно, що всі дуже стомилися від незвичайного розумового напруження, і я вирішив не читати другої лекції, а звернувся з закликом стежити за Пуголовицею. Коротко розповівши, в чому справа, я запропонував таку резолюцію: «Всім котам, кішкам і кошенятам об'єднатися для боротьби проти браконьєрів. Звернути особливу увагу на Пуголовицю-Петренко, встановивши за ним неослабний нагляд».

— У мене невелика поправка! — підняв лапу кіт-підлабузник. Я пропоную першу фразу резолюції подати в такому вигляді: «відзначаючи заслуги особисто товариша Лапченка, всім котам...» і далі, як було запропоновано.

— Правильно! Правильно! — загули всі.

Якусь мить я внутрішню боровся. Лестощі вершковою сметаною вливалися в душу, але я встояв.

— Ні! — сказав я твердо,— Не особиста слава, а діло найдорожче мені! Я проти такого додатку до резолюції! Що сталося з аудиторією, не можна описати: всі нявкали, кричали, аплодували з таким захопленням, що я мало не заплакав. Але найбільшу радість подарував мені Ничипір. Він підійшов до мене і подав мені лапу:

— Друже Лапченку! Пробач мені. Я був неправий. Потім він швидко повернувся і всією тушею насів на кота-підлабузника. У повітря полетіла шерсть, а на землю закапала кров. Хтось крикнув котові-дворушникові, коли той, вирвавшись з пазурів Ничипора, дременув з лекції:

— Не забудь помолитися богу!

Ця репліка потонула в реготі.

Коли галас стих, я оголосив про закінчення лекції. Дехто побіг додому, дехто пішов ловити мишей, а частина публіки залишилася тут. Між нами зав'язалася розмова на літературні теми. Той котик, що скликав на лекцію (його звали Сіренький), підсів до мене ближче.

— Чому ви так мало спинилися в своїй лекції ка сучасній літературі? — спитав він мене і, не чекаючи відповіді, зробив стислий огляд художніх творів для дошкільнят, де героєм був кіт.

— Звідки ви так чудово знаєте літературу? — здивувався я,— Чи не збираєтесь ви захищати кандидатську дисертацію на цю тему?

— Ні. Я просто працюю в дитячому садочку,— скромно відповів Сіренький, почервонівши від моєі похвали.

— А ще що ви читали? — поцікавився я.

— Я хотів почитати «І один у полі воїн», але вона весь час на руках. Сьогодні її нарешті дочитала мадам Рабурденко, і сьогодні ж почну читати я. Власне, ми читатимемо вдвох з вихователькою дитячого садка,— уточнив він.

— А хто ця мадам?

— Наша лаборантка.

— Добре, коли б організувати нагляд і за нею,— сказав я. Сіренький відповів слухняно:

— Буде зроблено.

Вечоріло, і професор, можливо, турбувався, що мене так довго немає. Я попрощався і пішов додому.