Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ Політ у небувалість»

— Яка можливість? — шепоче дівчина, відчуваючи, як пересихає у неї язик, шерхнуть уста.

— Зберегти життя.

— Якою ціною?

— Відмовся від бажання повернутися до Корсара.

— Я люблю його!

— Тоді вмри. Ти обрала свій шлях.

— Ти любив мене? Де вона — любов?

— Ти прекрасна. Але не моя. Те, що належить іншому, має вмерти.

— Ти геній зла! Як я раніше не розпізнала тебе! Кареос не відповів. Різким рухом прочинив металеву браму в сітчастому склепінні. Владним жестом показав на море.

— Йди!

Дівчина притулилась спиною до холодного каменя, зіщулилася. Намагалася не дивитися на правителя. Та він насувався на неї невмолимою долею, і чувся його металевий голос:

— Іди. Іди. Іди.

Вона безвільно підвела голову, глянула в палаючі чорні провалля очей. Там не було пощади, не було рятунку. Застогнала. Рушила до отвору. Ноги не слухалися. Тіло інстинктивно опиралося гіпнотичному наказу. Ось уже кінець стінки, внизу море, синя імла, бездонна глибінь. Мамо, де ти? Прийди, порятуй! Навіщо відпустила тоді? Проклятий день, коли мені забажалося невідомого!

— Стрибай!

Гледіс упала в нічне провалля. Над морем пролунав болісний крик, ніби плач лісової терри. І завмер.

Правитель стояв над прірвою, склавши руки на грудях. Бездумно дивився на холодне кружало Доріана, на мерехтіння хвиль. Невимовна жура гризла його серце. В грудях порожньо.

Поволі почав спускатися гранітними сходами вниз. На майданчику, там, де він залишив свій електроліт, бовваніла ще якась машина. Кареос насторожився, вийняв з кишені мікрогенератор гамма-хвиль.

Від моря почувся плескіт. Там хтось плив. Сходами піднімалася на майданчик людина у блакитному спортивному вбранні. Вона несла на руках Гледіс — непорушну, закляклу, з розпущеним волоссям. Людина вийшла під проміння Доріана, і правитель скрикнув від несподіванки.

— Ти?

— Я, — печально відповів Горіор, пригорнувши Гледіс.