Розділ «ЧАСТИНА ТРЕТЯ Політ у небувалість»

— Що?

— Щось відбувається в мені. Болісне і тривожне…

— Ти можеш сказати мені?

— Скажу… Тільки трохи пізніше. Хочу спочити. Хай моя душа прийме новий світ…

— Ти мудро вирішила. Я залишаю тебе. Ти вільна!

— Прийдеш, Горіоре? — благально запитала Гледіс.

— Коли покличеш мене — прийду.

Але заснути Гледіс не змогла. Хвилі несли її тіло у безвість. Тиша оглушливо гриміла акордами дисгармоній. Що це з нею? Чи не божеволіє вона?

Де її шлях? Летіти в безодню, яку відкрив Горіор? Для польоту потрібні крила. Не штучні, не прив’язані добрим чарівником до плечей, а вирощені нерушимою волею духу. Чи зростила вона їх? їй ще страшно. Позаду — дитинство. Безтурботне, неповторне. А потім світ, який відкрив їй Кареос. Палка любов. Ось вони йдуть берегом моря. Під ногами ніжно співає пісок. Над обрієм сходить Доріан — зеленкуватий супутник Орани — і кидає примарні полиски на феєричну морську просторінь. Кареос зупиняє Гледіс, кладе чутливі долоні на її плечі. Вона відчуває, як народжується неясна тривога, томління, жадоба обіймів.

Він бере її на руки і заколисує, співаючи якусь древню пісню. Ні, ні, то лише мелодія, яку склали ще тисячоліття тому екваторіальні племена, а слова нові. Правитель звертається до неї, до своєї подруги.

Здається, так було завжди. І ніколи не зупиниться ця щаслива мить. Над світом буде тиша і будуть слова пісні кохання:

Всі закохані

нареченим своїм

найцінніші скарби Орани

кладуть до ніг.

О Гледіс моя,

то лише символ барвистий!

А коли

це скажу тобі я —

вір мені!