Розділ «Частина друга»

Ця манера говорити, ця несподівана сцена, ця розповідь про корабля-патріота, що її почато холодним тоном, а скінчено так схвильовано, нарешті сама назва «Месник», мовлена в значенні, добре мені зрозумілому, — все це, разом узяте, глибоко запало мені в душу. Я не зводив із капітана Немо очей. А він, простягши до моря руки, дивився полум'яним зором на преславні рештки. Може, мені так і не пощастить узнати, хто він, звідки прийшов і куди йде, проте я дедалі ясніше бачив: людина бере в ньому верх над ученим. Ні, не звичайна мізантропія загнала капітана і його товаришів в крицевий корпус «Наутілуса», а ненависть, така безмірна й велична, що її не міг угамувати й час.

Чи прагнула та ненависть помсти? Майбутнє незабаром відповість мені на це.

Тим часом «Наутілус» повільно спливав догори і невиразні обриси «Месника» мало-помалу танули. Невдовзі легке похитування судна показало — ми виринули на поверхню.

Аж раптом пролунав глухий вибух. Я глянув на капітана. Він і не ворухнувся.

— Капітане! — мовив я.

Він промовчав.

Я вийшов із салону й побіг на палубу. Консель і канадець уже були там.

— Що за вибух? — спитав я і глянув у напрямі судна, котре запримітив ще перед нашим зануренням. Воно наближалося до «Наутілуса» і, видно було, піддавало пари. До нього залишалося миль із шість.

— Гарматний постріл, — відповів Нед Ленд.

— Що за судно, Неде?

— Зважаючи на його такелаж, на низькі щогли — іду навзаклад: судно військове. От коли б воно пішло на нас! Хай би навіть потопило цього проклятого «Наутілуса»!

— Друже Неде, — сказав Консель, — а що це судно може зробити «Наутілусові»? Хіба поженеться за ним під воду? Чи обстріляє його на морському дні?

— А не могли б ви, Неде, визначити національність судна? — спитався я.

Канадець нахмурив брови, примружив очі й кілька хвилин своїм гострим зором пильно вдивлявся в судно.

— Ні, пане професоре, не можу. Прапора спущено. Та кажу напевне — судно військове, бо на вершечку грот-щогли майорить довгий вимпел.

Вже чверть години ми стежили за судном, яке йшло просто на нас. Проте навряд чи воно із такої віддалі могло розгледіти «Наутілуса», а тим паче збагнути, що це підводний корабель.

Трохи згодом канадець сповістив: це військове судно із тараном і двома панцерними палубами. Густий чорний дим кужелив із його двох димарів. Згорнене вітрилля зливалося з лініями рей. На гафелі — жодного прапора. Здаля не можна було роздивитись, якого кольору вимпел.

Корабель швидко линув уперед. Якщо капітан Немо підпустить його близько, ми матимемо добру нагоду врятуватися.

— Пане професоре, — сказав Нед Ленд, — коли судно наблизиться до нас на милю, я кинуся в море і пропоную вам зробити те саме.

Я нічого не відповів канадцеві й розглядав далі корабель, який більшав просто на очах. Чий би він не був — англійський, французький, американський чи російський, — певна річ, підбере нас, якщо допливемо до нього.