Розділ «Частина друга»

— Капітан Немо гаразд розуміє, що ми плекаємо надію звільнитися, отже він триматиме нас на оці, а біля європейських берегів і поготів.

— Я пристаю на думку пана професора, — сказав Консель.

— Буде видно, — відповів Нед Ленд, рішуче хитнувши головою.

— А тепер, — додав я, — досить про це! Віднині — жодного слова про наші наміри. Аж того дня, коли ви надумаєте тікати, попередьте нас, і ми підемо за вами. Я повністю покладаюся на вас.

На цьому й скінчилася наша розмова, що повинна була мати такі серйозні наслідки. Мушу сказати: дальші події, на превеликий жаль канадця, підтвердили мої припущення. Чи то капітан Немо тут, у європейських морях, мав щодо нас якусь підозру, чи просто не бажав попадатися на очі численним суднам різних держав — хтозна. Але ми здебільша пливли під водою і далеко від берегів. Вряди-годи «Наутілус» виринав до рівня стерничої рубки, та частіше тримався глибини, досить значної в цих місцях: між Грецьким архіпелагом і Малою Азією судно, занурюючись на дві тисячі метрів, не досягало дна.

Про те, що ми вже проминули Карпатос — один із островів Спорадської групи, — я довідався від капітана Немо: показавши пальцем точку на карті, він процитував Вергілієвого вірша:

Est in Carpathino Neptuni gurgite vates Coeruleus Proteus…61

Справді, це було володіння міфічного Протея, старого пастуха Нептунових табунів, — нинішній острів Скарпанто, що лежав між Родосом і Критом. Крізь шибу в салоні я бачив саме його гранітне підніжжя.

Наступного дня, чотирнадцятого лютого, я постановив кілька годин вивчати риб Грецького архіпелагу. Та з якихось причин віконниці були засунені. Визначивши за картою координати, я дізнався, що ми простуємо на Канію, до стародавнього острова Крит. Саме тоді, коли «Авраам Лінкольн» вирушив у плавання, на цьому острові вибухнуло повстання проти турецького гніту. Чим воно скінчилося — я не знав, а капітан Немо, що порвав зв'язки з землею, не міг дати мені ніяких відомостей.

Увечері, зустрівшись із капітаном Немо в салоні, я не здіймав про це розмови. Та й капітан був якийсь мовчазний і заклопотаний. Супроти звичаю, він звелів одчинити віконниці й, ходячи від одного вікна до другого, пильно вдивлявся у водяну безодню. Що б воно значило? Мені не хотілося сушити над тим голови, і я став роздивлятися риб, які пропливали за шибою.

Серед багатьох інших я тут помітив бичків-афізів, що про них згадував Арістотель; в народі їх називають «морськими в'юнами»; вони водяться здебільша в солоних водах поблизу Нілової дельти. Між ними звивалися світні пагри з родини морських карасів, котрих єгиптяни вважали за священних тварин. Поява їх у водах Нілу знаменувалася релігійними церемоніями, бо вона провіщала велику повінь і обіцяла високий урожай. Шастали тут і хейліни; це сантиметрів до тридцяти костисті синюваті риби з прозорою лускою й червоними цятками. Живляться вони морськими водоростями, що надають їхньому м'ясу особливого смаку; тим-то цю рибу так полюбляли ласуни Стародавнього Риму. Нутрощі хейлінів, присмачені муреновим молочком, мізком павичів та язиками фламінго, — це була улюблена страва Вітеллія62.

Ще один мешканець тутешніх вод привабив мій погляд і пробудив згадку про сиву давнину. Це риба присмоктень, котра мандрує, присмоктавшись до акулячого черева. За давніми переказами, вона чіплялася до підводної частини судна, і кораблі не могли рушити з місця. А одна така риба нібито скувала Антонієву трирему і тим допомогла Августові здобути перемогу. Від чого тільки не залежать долі народів! Перед моїми очима промайнули чудові антіаси, також із родини морських карасів, священні риби давніх греків, які гадали, що антіаси здатні вигонити з води морських почвар. Назва цих риб походить од грецького слова, що означає «квітка», і вони її виправдують пишним забарвленням, розмаїтими відтінками червоного — від блідо-рожевого до рубінового — та сріблястими блискітками на спинних плавцях. Зачарований, я не міг відвести од шиби очей; зненацька мене приголомшила несподівана проява.

У воді з'явилася людина, водолаз із шкіряною торбинкою при поясі. Не тіло потопельника, кинуте на примху хвиль, — жива людина, що пливла, розтинаючи дужими руками воду, раз у раз виринала вхопити повітря і знову пірнала.

Я повернувся до капітана Немо і схвильовано гукнув:

— Людина! Жертва катастрофи! її треба врятувати, хай там що!

Капітан мовчки кинувся до вікна. Чоловік, припавши лицем до шиби, дивився на нас. На мій безмежний подив, капітан Немо зробив йому знак. Водолаз кивнув у відповідь головою і, виринувши, більше не з'являвся.

— Не хвилюйтеся! — сказав капітан Немо. — Це Нікола з мису Матапан, прозваний «рибою». Його знають усюди на Кікладських островах. Знаменитий плавець! Вода — його стихія, і він живе в воді більше, ніж на суші. З одного острова він пливе на інший, і так аж до самого Криту.

— Ви його знаєте, капітане?

— А чому б мені його не знати, пане Аронаксе?

На цім слові капітан Немо підійшов до шафи ліворуч вікна. Біля неї стояла окута залізом скриня з мідною дощечкою, на якій виднів карбований девіз «Наутілуса» — «Mobilis in mobile».