Розділ «Частина перша»

Несподівано в салоні поясніло. Світло лилося зокола крізь двоє овальних вікон обабіч салону. Товщу води пронизував сліпучий прожектор. Дві кришталеві шиби відділяли нас од океану. На саму тільки думку, що ця ламка заслона може тріснути, я здригнувся; та міцна мідяна рама надавала шибам майже незламної тривкості.

Прожектор освітлював море на цілу милю довкола «Наутілуса». Що за видиво! Яке перо спроможне його описати! Хто годен відтворити красу проміння, що міниться веселкою в прозорих морських водах — від глибинних шарів аж до поверхні!

Морська вода надзвичайно прозора. Вона просвічується ліпше за джерельну воду. Розчинені в ній мінеральні й органічні речовини ще побільшують її прозорість. Приміром, біля Антильських островів, крізь шар води сто сорок п'ять метрів завгрубшки видніє піщане дно, а сонячне проміння сягає на триста метрів у глибину. Та електричне сяйво, що спалахнуло в океановій безодні, пронизувало водяні обшири набагато далі. «Наутілус» плив, здавалося, не в осяйній воді, а в текучому полум'ї.

Якщо вірити гіпотезі Еремберга, котрий уважав, ніби вода в морських глибинах випромінює світло, то природа справді дарувала морським мешканцям одне зі своїх найчарівніших видив. Я впевнився в цьому, споглядаючи, як ряхтіло різнобарвне проміння. Ми дивилися в безодню незвіданого. Поряд із темрявою салону світло зовні яріло ще яскравіш, і крізь кришталеві шиби океан скидався на велетенський акваріум.

Здавалося, «Наутілус» не пливе, а стоїть на місці. Це тому, що за вікнами — жодної цяти, яка б засвідчувала рух судна. Проте вряди-годи перед нашими очима пролітали струмені води, розтяті форштевнем.

Зачаровані, ми припали до вікна, не здобуваючись на слово. Нарешті Консель промовив:

— Ви, друже мій Неде, хотіли бачити — от і дивіться!

— Дивовижно! Дивовижно! — скрикував приголомшений канадець, забувши про свою лють і задуми втечі.— Варто поїхати на край світу, аби побачити таку красу!

— Тепер я розумію життя капітана Немо! — вигукнув я. — Він сотворив собі незвичайний світ і насолоджується його чудесами.

— Ну, а де ж риба? — запитав канадець. — Я не бачу риби!

— Чи вам не однаково, друже Неде, — озвався Консель, — ви ж на ній зовсім не тямитесь.

— Я не тямлюся! Та я ж рибалка! — вигукнув Нед Ленд.

Між двома друзями розгорілася суперечка — обидва вони зналися на рибі, та міряли її різною мірою.

Відомо, що риби складають четвертий і останній клас хребетних. Наука визначила їх як «хребетних з подвійним кровообігом та холодною кров'ю, що дихають зябрами й пристосовані до життя в воді». Вони складають дві різні групи — костисті та хрящеві. Костисті — це риби з кістяним хребтом, хрящеві — з хрящевим.

Може, канадець і чував щось про такий поділ, але Консель знався на класифікації значно краще. А що він був приязний до Неда — йому до жаги схотілося просвітити гарпунера.

— Друже мій Неде, ви, як кажуть, гроза риб, ви ревний і сміливий рибалка. Ви на своїм віку виловили силу-силенну цих цікавих істот. Але я ладен забитися навзаклад — ви й уявлення не маєте, як їх класифікують.

— Овва! Яка мудрація! — серйозно відповів гарпунер. — Риб класифікують на їстівних і неїстівних.

— Так можуть класифікувати тільки обжери, — відповів Консель. — А чи знаєте ви, яка різниця між костистими рибами та хрящевими?

— Може, й знаю, Конселю!

— А як далі ділиться кожен із цих двох класів?