TextBook І через ту надзвичайно святкову піднесеність, через те, що навкруги буяла така радість, співи та сміх, і дід Гурмаза здався нам звичайною собі людиною.
Тож Федько Яременко несподівано спитав:
– Діду, а ви теж Махна й Петлюру громили, ге? Дід Гурмаза звів брови й весело реготнув:
– Я?.. Громив! Аякже! Будь-будь! Я такий!.. Ге-ге!
– Розкажіть.
– А що?.. Пам'ятаю, вскочили ми в хутір на конях. Підлітаю я до одного більшовичка, миршавенький такий, в окулярах... Як змахну шаблею, я-ак рубону... Навпіл! І не кавкнув навіть... ге-ге!..
Ми перезирнулись отетеріло.
– Та ж ви, діду, за червоних, за більшовиків билися, а ви кажете...— пискнула Галя.
Дід Гурмаза скис — аж перекособочило його. І голос одразу якийсь хриплий став.
– Ага... Атож... За красних! Аякже!.. Я ж і кажу... А ви що думали, дурненькі... Махновця розрубав...
Ворога революції... Ге-ге! — Далі писклявіше:— Ге-ге.— І вже зовсім тоненько:— Ге-ге-ге!
І обличчя в нього стало, мов у китайця: самі щілини замість очей. І посмішка підлеслива, запобіглива — аж гидко.
Тут саме нас Василь Семенович погукав — стрельнуло йому затіяти спільну гру дорослих та дітей у квача. І побігли ми, і закрутилося все, і забули ми думати про діда. Стільки гарних радісних спогадів було про ті свята, що про діда й не згадували.
А за півтора місяця й війна...
Тільки як прийшли німці і призначили Гурмазу старостою, і він при всіх на майдані поцілував у руку товстенького німецького офіцерчика, а потім навідліг ударив тітку Мокрину по обличчю, бо не стрималася вона й хихикнула,— тільки тоді пригадали ми отой дідів спогад про громадянську війну. І дійшло до нас, ким був насправді дід Гурмаза, за кого він воював У громадянську. Пізнувато дійшло.
Вони стояли на тому самому сільрадівському ґанку, де зовсім недавно приймав парад Василь Семенович (ще нитки червоні на гвіздочках від китайки тієї лишилися). Я дивився на діда Гурмазу, на товстенького пихатого німчика, на двох інших, бридких і грубезних солдатів з автоматами на грудях,— дивився і ніяк не міг збагнути, що ж це діється в світі.
– Весь цивільний влада тепер у староста пан Гурмаза,— говорив німчик, плямкаючи губами.
– Дід Гурмаза — пан! Хе! — хихикнув мені над вухом Федько Яременко.
– Хе! — хихотнув у відповідь я.
Але зовсім то було не «хе». Тітка Мокрина перша в цьому переконалася. А незабаром і всі ми. Перший же наказ «пана старости» був такий:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Одиниця з обманом» автора Нестайко Всеволод на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Оповідання Захарченка“ на сторінці 2. Приємного читання.