Розділ «Фігура»

Коли він уперше зайшов до класу, Ігор Дмитруха сплеснув руками й вигукнув:

– Ух ти! Фігура!

І це прізвисько якось одразу, в одну мить приліпилося до нього.

Він був високий, вищий за всіх у класі на цілу голову, а то й на дві, з довгим кумедним носом, з довгими руками, що стирчали з коротких рукавів, вайлуватий і незграбний. Ходив, човгаючи напівзігнутими ногами. А правою рукою вимахував і загрібав назад, наче бив себе по невидимому хвосту.

Звали його Юра Хитрюк.

Він мав би вже бути в п'ятому, але цілий рік прохворів — пролежав у лікарні.

Через ту його хворобу батьки й переїхали зі Львова до Києва, щоб змінити шкідливий для нього вологий клімат.

За вдачею Фігура був добродушний, незлобливий і м'який.

Ігор Дмитруха відчув це одразу. Маючи про всяк випадок за спиною своїх «ад'ютантів» Лесика Спасокукоцького та Стасика Кукуевицького, він підійшов до новачка, що мовчки сів на вільне місце за останню парту у лівому ряду, і в'їдливо чемно спитав:

– Слухайте, дядю, ви правила поведінки учнів знаєте? Оно висять у класному куточку!

– Н-ну з-зна-аю,— враз почервонівши, неквапливо сказав той (він ще й заїкався!).

– Ой, сумніваюсь! — похитав головою Дмитруха.— От що глаголить пункт восьмий?... Пункт восьмий правил для учнів глаголить: «Вітай учителів та інших працівників школи, знайомих і товаришів. Виконуй правила вуличного руху». А ти? Ти нас привітав?

– Я... я... кивнув...— ще дужче червоніючи, сказав Фігура.

– Ех ти! «Кивнув»! У нас так не вітаються! У нас кажуть: «Здрастуйте, любі друзі!»

Спасокукоцький і Кукуєвицький хихикнули.

– Припинити! — гримнув на них Дмитруха. Спасокукоцький і Кукуєвицький одночасно завмерли, стримуючи сміх.

– Привітайся, будь ласка! — лагідно сказав Дмитруха Фігурі.

Фігура повагом підвівся з-за парти і, схиливши голову набік, криво усміхнувся:

– Н-ну... зд-драстуйте... л-любі д-друзі...