Розділ «Кент-Понд»

Гроші вбивць більше не цікавили.

Том поклав руку на плече Клаю, і той аж підскочив від несподіванки.

— Перестань думати про те, що могло статися.

— Звідки ти знаєш...

— Для цього не треба вміти читати думки. Якщо ти знайдеш свого сина... а можливо, й не знайдеш, але раптом... я впевнений, він розповість тобі все. Інакше... яке це має значення?

— Не має. Авжеж ні. Але, Томе... я знав Джорджа Ґендрона. Діти називали його Коннектикутом, бо його родина приїхала звідти. Він їв хот-доги і гамбургери на нашому задньому дворі. Його батько приходив до нас, і ми разом дивилися «Патріотів».

— Знаю, — сказав Том. — Знаю. — І тут же різко наказав Джорданові: — Перестань на неї дивитися, Джордане, від цього вона не встане й не піде.

Джордан не звернув на його слова жодної уваги і дивився на подзьобаний круками труп у бейсболці «тюленів».

— Досягнувши якогось базового програмного рівня, фонери почали займатися своїми, — сказав хлопчик. — Навіть витягуючи їх з-під трибун і викидаючи в болото, вони принаймні щось намагалися зробити. Але до наших їм немає діла. Вони залишають їх гнити там, де вони впали. — Він повернувся до Клая й Тома. — Не має значення, що вони кажуть чи обіцяють. Ми не можемо їм вірити, — розлючено вигукнув він. — Не можемо, і крапка.

— Цілком з тобою згоден, — відповів Том.

Клай кивнув.

— Я теж.

Том вказав головою в бік муніципалітету: там досі світилися кілька аварійних ламп, що живилися від акумуляторів з тривалим терміном служби. Лампи відкидали померкле жовтаве світло на автомобілі працівників, завалені опалим листям.

— Ходімо подивимося, що вони залишили після себе.

— Так, ходімо, — кивнув Клай. Джонні там не буде — у цьому він не сумнівався, — але десь у глибині душі ще теплилася зовсім крихітна, дитяча, незгасаюча надія, що посеред цього кошмарного сну наяву він почує крик «Татусю!» і його син кинеться в його обійми, живий, неушкоджений і справжній.

Побачивши напис на подвійних дверях муніципалітету, вони одразу зрозуміли, що там нікого немає. У неяскравому світлі аварійних ламп великі неохайні мазки червоної фарби були більше схожі на засохлу кров:

КАШВАК=БЕЗ-МОБ

— А цей Кашвак далеко звідси? — спитав Том.

Клай замислився.

— Здається, вісімдесят миль, майже прямо на північ. Більша частина шляху пролягає через трасу-160, але якою дорогою дістатися до нього з ТР, я не знаю.