Розділ «Академія Ґейтена»

— Кордон Нью-Гемпширу закритий. Менш ніж півгодини тому зустрів кількох людей, яких завернули назад. Вони сказали, що поліція намагається відрізнити таких людей, як ми, від психів, але робить це не надто охоче.

— Ті двоє бачили все на власні очі? — запитав Том.

Роско Гендт подивився на Тома, ніби на божевільного.

— Треба довіряти словам інших людей, чоловіче, — відрізав він. — Тобто ти ж не можеш зателефонувати комусь і попросити підтвердження, чи не так? — Він замовк. — У Салемі та Нашуа спалюють трупи, ось що мені сказали ті люди. Смердить, наче смажать свиню. Про це вони мені теж сказали. Я зібрав групу з п'яти чоловік, поведу їх на захід. Ми хочемо пройти кілька миль до сходу сонця. Шлях на захід вільний.

— Невже про це теж ходять чутки? — запитав Клай.

Гендт подивився на нього з легким презирством.

— Так, про це говорять. А мудрій голові досить і двох слів, бувало, казала моя мати. Якщо ви справді збираєтеся йти на північ, вам обов'язково треба потрапити до кордону серед ночі. Психи не виходять після настання темряви.

— Знаємо, — промовив Том.

Чоловік із прикріпленими ліхтариками проігнорував слова Тома і продовжував розмову з Клаєм, бо саме його визначив як лідера трійці.

— І у них немає ліхтариків. Водіть ліхтариками туди-сюди. Розмовляйте. Кричіть. Цього вони так само не роблять. Сумніваюся, що вас пропустять через кордон, але якщо пощастить, то хоча б не застрелять.

— Вони стають розумнішими, — сказала Аліса. — Ви ж знаєте це, пане Гендт?

Гендт пирхнув.

— Вони ходять пачками і більше не вбивають одне одного. Не знаю, чи це робить їх розумнішими, чи ні. Але вони досі вбивають нас, ось що я знаю.

Мабуть, Гендт побачив сумнів на обличчі Клая, бо посміхнувся. І ліхтарики перетворили цю посмішку на неприємну гримасу.

— Сьогодні вранці я бачив, як вони впіймали якусь жінку, — сказав він. — На власні очі, вірите?

Клай кивнув.

— Вірю.

— Здається, я знаю, чому вона опинилася на вулиці. Це було у Топсфілді, приблизно за десять миль на схід звідси. Я і мої люди, ми були у Мотелі-6. Вона йшла тим шляхом. Навіть не йшла. Поспішала. Майже бігла. Озираючись через плече. Я побачив її, бо не міг заснути. — Він похитав головою. — Звикати спати вдень — це западло.

Клай хотів було сказати Гендтові, що їм усім доведеться звикати до цього, але передумав. Бо побачив, що Аліса знову тримає свій талісман. Він не хотів, аби Аліса це чула, і водночас розумів, що не в змозі приховати це від неї. Частково тому, що ця інформація була необхідна для виживання (він був майже переконаний, що, на відміну від чуток про кордон штату Нью-Гемпшир, ця інформація достовірна), частково тому, що деякий час світ кишітиме такими історіями. І якщо почути значну кількість таких історій, то за допомогою деяких із них можна створити певну схему.

— Може, вона просто шукала краще місце, де можна було б зупинитися, розумієте? Не більше. Побачила Мотель-6 і подумала: «Так, номер із ліжком. Прямо біля заправки "Ексон". Лише один квартал пройти». Але не встигла вона й півдороги подолати, як з-за рогу вийшла їхня компанія. Вони йшли... ви ж знаєте, як вони зараз ходять?