Розділ «Молден»

— Не варто вводити себе в оману, — заперечила Аліса. — Один із тих, кому вони намагалися допомогти, не міг іти самостійно. Після того як він кілька разів упав, чоловіку, який його піднімав, набридло бути бойскаутом, і він просто...

— Убив його, — закінчив замість неї Том. — Але не руками, як той, у саду. Зубами. Перегриз йому горлянку.

— Я бачила, що він збирається зробити, і відвернулася, — сказала Аліса, — але я чула. Він... заверещав.

— Спокійно, — сказав Клай і легенько стиснув її руку. — Не переймайся так.

Тепер вулиця була майже порожньою. З'явилися ще двоє відсталих. Незважаючи на те, що вони більш-менш трималися поруч, сильне шкутильгання руйнувало унісон у ходьбі.

— Куди вони йдуть? — запитав Клай.

— Аліса думає, що в якісь приміщення, — схвильованим голосом озвався Том. — Поки не стемніло. Може, вона має рацію.

— Куди? У які приміщення? Ви бачили, щоб хоч хтось із них зайшов у будинок у цьому кварталі?

— Ні, — відповіли вони хором.

— Вони не всі повернулися, — сказала Аліса. — Сьогодні вранці в напрямку центру по Салем-стрит ішло набагато більше божевільних, ніж повернулося звідти. Тож багато хто лишився у центрі чи на прилеглих вулицях. Може, вони позалазили у громадські будівлі, наприклад у шкільні спорткомплекси...

Шкільні спорткомплекси. Клаю не сподобалося, як це прозвучало.

— Ти бачив фільм «Світанок мерців»? — запитала Аліса.

— Так, — сказав Клай. — Тільки не кажи мені, що тебе пропустили на сеанс!

Вона подивилася на нього як на божевільного. Чи безнадійно старого.

— У однієї з моїх подруг був DVD. Якось ми залишилися в неї ночувати і дивилися цей фільм перед сном. Це було ще у восьмому класі. — У ті часи, коли дерева були великими, а на рівнинах паслися стада буйволів, красномовно промовляв її тон. — У тому кіно всі покійники — ну, не всі, але багато з них, — повставши з мертвих, пішли у супермаркет.

Том Маккурт якусь мить витріщався на неї з-за окулярів, а тоді вибухнув сміхом. Це був не просто сміх, а напади нестримного реготу, такого сильного і тривалого, що Тому довелося прихилитися до стіни, аби не впасти, а Клай подумав, що варто зачинити двері на ґанок. Було невідомо, наскільки добре чують ті істоти, що бредуть зараз вулицею; єдине, що він згадав на цей момент, — божевільний оповідач у новелі Едґара По «Серце-викривач» мав надзвичайно тонкий слух.

— Так і було, — грізно сказала Аліса, взявши руки в боки. Дитяча кросівка ляснула об ногу. — Просто у супермаркет. — Том зареготав ще дужче. Підігнувши коліна, він повільно сповз по стіні на підлогу коридору, аж заходячись від сміху й ляскаючи долонями себе у груди.

— Вони померли... — Він ухопив ротом повітря. — ...і повернулися звідти. .. аби сходити у супермаркет. Боже праведний, а Джеррі Ф-фолвел..[25]— У нього знову стався напад сміху. Сльози чистими струмками стікали по щоках, але він опанував себе і спромігся закінчити фразу:

— А Джеррі Фолвел знає, що на небесах немає пристойного супермаркету?

Клай і собі засміявся. Та й Аліса, яка, на думку Клая, розізлилася через те, що її згадку зустріли не з інтересом чи хоча б поблажливим гумором, а відвертим реготом. Але коли люди починають сміятися, важко стриматися самому. Навіть якщо ти розсерджена через уражене самолюбство.