Розділ «ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА»

345] Любого друга оплакує. Товариші його інші

346] Сіли обідати, він лиш один не торкається їжі.

347] Йди ж бо до нього й, солодкої вливши амброзії в груди,

348] Дай ще й нектару йому, щоб голод його не розслабив».

349] Так він Афіні сказав, що й сама того дуже бажала. 350] Наче той сокіл з небес, легкокрилий, швидкий, дзвінколунний, 351] Кинулась в простір ефірний вона. А тим часом ахеї 352] Зброю уже готували для бою. Солодкої в груди 353] Вливши Ахіллу амброзії, ще додала і нектару 354] Трохи вона, щоб голод у нього колін не розслабив. 355] Потім вернулась сама до всевладного батька в незрушний 356] Дім його. Кинулись від кораблів своїх бистрих ахеї. 357] Мов незліченні сніжини холодні з верховин од Зевса 358] Сиплються, гнані диханням ефірноясного Борея, – 359] Без ліку так од човнів бистрохідних сипнули шоломи 360] Ясноблискучі, горбаті щити, міцнобронно опуклі 361] Панцири й мідяногострі довжезні списи ясенові. 362] Блиск їх аж неба сягав, і земля сміялась навколо 363] В сяєві міді ясної і грізно гула під ногами 364] Воїв. Озброївсь також серед них і Ахілл богосвітлий. 365] Заскреготав він зубами, і очі його запалали 366] Сяйвом огню пломенистим, а серце проймалося в грудях 367] Болем нестерпним. Страшним на троян опанований гнівом, 368] Божі надів він дари, над якими Гефест потрудився. 369] Спершу собі на гомілки наклав наголінники мідні, 370] Дуже красиві, срібними пряжками їх застебнувши. 371] Потім і панцир на груди свої надягнув міцно кутий, 372] Через плече перевісив він срібноцвяхований, мідний 373] Меч свій, і щит – міцний і великий – також із собою 374] Взяв, – од нього навкруг, як од місяця, сяяло світло. 375] Так же, як перед плавцями у морі десь блисне раптово 376] Ватра ясна, що самотньо горить на стоянці пастушій 377] Високо в горах, а тих проти волі далеко від друзів 378] Бурі заносять по хвилях багатого рибою моря, – 379] Так щит Ахілла чудовий, оздоблений гарно, світився 380] Й сяйвом аж неба сягав. Важкого шолома піднявши, 381] Він на чоло надягнув. І сяяв шолом конегривий, 382] Мов промениста зоря; золоте розвівалось волосся 383] Пишне, Гефестом майстерно вправлене в гребінь шолома. 384] Зброю надівши, схотів дослідити Ахілл богосвітлий, 385] Чи прилягає як слід вона всюди, чи тілу в ній вільно. 386] Наче на крилах здіймався у ній поводатар народу! 387] Потім із схову міцне він ратище батьківське вийняв 388] Довге й важке, – ніхто-бо інший не міг із ахеїв

389] Ним потрясати, один лиш Ахілл потрясав пеліонським 390] Ясеном тим, що батьку його із вершин Пеліону 391] Дав у дарунок Хірон на смертну загибель героям. 392] Автомедонт же з Алкімом позапрягали тим часом 393] Коней – красиві наділи на них хомути, і вудила 394] їм до ротів загнуздали, й назад до сидінь натягнули 395] Віжки міцні. У руки схопивши батіг свій блискучий, 396] Сплетений міцно, скочив на кінну свою колісницю 397] Автомедонт. Поряд з ним став Ахілл ув озброєнні повнім, 398] Сяючи весь обладунком, немов осяйний Гіперіон, 399] І заволав тоді голосом грізним до батьківських коней:

400] «Балію й Ксанте, Подарги далекославнії діти! 401] Краще ніж будь-коли нині старайтесь візничого з бою 402] Винести в лави данаїв, як будемо ситі війною, 403] Лиш не покиньте мене, як Патрокла, убитим лежати!»

404] В відповідь мовив тоді з-під ярма йому кінь бистроногий, 405] Ксант, понуривши голову, так що густа його грива, 406] Впавши з ошийника, аж до землі під ярмом досягала. 407] Голос людський йому Гера дала тоді білораменна:

408] «Нині врятуємо ще ми тебе, о могутній Ахілле, 409] День же твоєї загибелі близько уже. Та не ми в цім 410] Винні, а бог лиш над нами-великий і доля всесильна. 411] Не через нашу повільність і не через лінощі наші 412] Зброю з Патроклових пліч забрали до себе трояни. 413] Син Лето пишнокосої, поміж богами найкращий, 414] В лавах передніх убив його, Гектару сл?ву оддавши. 415] Хоч би летіли і нарівні ми із диханням Зефіра, 416] Поміж всіма, уважають, найшвидшого вітру, – та сам ти 417] Маєш небавом загинути смертю від бога і мужа!»

418] Мовив це Ксант, і Ерінії голос йому перервали. 419] Гнівно коневі тоді відповів Ахілл прудконогий:

420] «Що це ти смерть мені, Ксанте, віщуєш? Не твій-бо то клопіт. 421] Знаю я й сам, що судилось мені тут загинуть, далеко 422] Від свого рідного батька і матері. Та не спинюсь я, 423] Поки не будуть удосталь трояни вже ситі війною!»

424] Мовив і з криком погнав своїх коней він однокопитих.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТА

БИТВА БОГІВ

1] Так при човнах крутобоких до зброї ставали круг тебе, 2] Сину Пелея, в боях ненаситні ахеї. Трояни 3] З другого боку зійшлись на високій частині рівнини. 4] Зевс же з вершини Олімпу, бескеттям багатого гострим, 5] Скликать безсмертних на збори Феміді звелів. Обійшовши 6] Всюди, богів поскликала усіх вона в Зевса оселю. 7] Навіть із рік не було неприбулого, крім Океану, 8] Ані із німф, що в чудових гаях свою мають домівку 9] Чи у джерелах річок та вологих лугах трав'янистих. 10] От позбирались у домі вони хмаровладного Зевса, 11] У передсінку, тесанім гладко, що Зевсові-батьку 12] Сам Гефест збудував із хистом та вмінням великим.

13] Так вони в Зевсовім домі зібрались. Землі потрясатель, 14] Закликом не згордувавши, із моря прийшов на ті збори, 15] Сів посередині й став про задуми Зевса питати:

16] «Нащо-бо ти, громовладче, на збори богів сюди скликав? 17] Чи не стосовно троян і ахеїв ти щось замишляєш? 18] Знову-бо січа й війна поміж них починає палати».

19] Відповідаючи, Зевс хмаровладний до нього промовив:

20] «Ти угадав, землі потрясателю, що я замислив, 21] Нащо зібрав вас. Людьми, що гинуть, я завжди турбуюсь. 22] Сам же, проте, лишатимусь тут, на бескеттях Олімпу 23] Сидячи, буду дивитись і радувать дух свій. А ви вже, 24] Інші богове, у лави ідіть до троян і ахеїв, 25] Тим помагайте і цим, кому буде що до вподоби. 26] А як один лиш Ахілл почне із троянами битись, 27] Встоять недовго вони перед бистрим на ноги Пелідом. 28] Тож і раніше навіть на вигляд його трепетали,

29] Нині ж, коли за товариша гнівом він страшно палає, 30] Дуже боюсь я, щоб всупереч долі він мурів не знищив».