Розділ «ПІСНЯ ТРИНАДЦЯТА»

769] «Горе-Паріс, женолюбе, хоробрий лиш з вигляду звабник! 770] Де Деїфоба шукать тепер, силу державця Гелена, 771] Асія, сина Гіртака, і сина його Адаманта, 772] Й Офріонея? Сьогодні увесь Іліон загибає 773] Високоверхий, сьогодні й на тебе чекає загибель!» 774] Відповідаючи, мовив йому Александр боговидий: 775] «Ректоре, знати тебе – безвинного ти винуватиш! 776] Може, колись ухилявсь я від битви, а нині ж тримаюсь 777] Стійко: не вкрай полохливим-бо мати мене породила. 778] З дня, коли друзів на бій ти зібрав біля суден ворожих, 779] З дня того тут стоїмо і чинимо опір данаям 780] Ми безустанно. Друзі ж, яких називав ти, убиті. 781] Знаю, що лиш Деїфоб та сила державця Гелена 782] З битви вернулись, великими в руку обидва списами 783] Тяжко поранені, – сам врятував їх од смерті Кроніон. 784] Нині ж веди нас туди, куди серце і дух твій спрямує. 785] Радо ми підемо всі за тобою. Відваги, я певен, 786] Не бракуватиме нам, аби лише сил вистачало. 787] А понад силу, хоч як би хотів, воювать неможливо».

788] Мовивши так, заспокоїв герой свому братові серце. 789] Кинулись разом туди, де бій розгорівся і січа.

790] Круг Кебріона-вождя, й бездоганного Полідаманта, 791] І Поліфета божистого, й Пальмія, Фалька й Ортая, 792] Й Гіппотіона синів – Аскалія й Морія славних, 793] Що із Асканії плідної вдвох прибули лише вчора

794] Воям на зміну, і Зевс одразу ж послав їх у битву. 795] Ринули в бій вони, наче той вихор з вітрів противійних, 796] Що налітає з Зевсовим громом із неба на землю, 797] З ревом страшенним у хлань поринає морську й піднімає 798] Хвилі бурхливі з глибин вирових многошумного моря 799] Пінявобілі, горбаті і котить одна їх на одну. 800] Так і загони троян один набігали за одним 801] В мідному блиску озброєнь, вождями керовані вправно. 802] Гектор їх вів, син Пріамів, на мужоубивцю Арея 803] Схожий, на грудях тримаючи щит, на всі боки округлий, 804] З щільно позшиваних шкур, та міцною обкладений міддю; 805] Ясноблискучий шолом з-понад скронь красувався у нього. 806] Пильно вдивлявся він, перед ворожі виходячи лави, 807] Чи не удасться, щитом прикриваючись, десь їх прорвати. 808] Духу у грудях, проте, не збентежив одважним ахеям. 809] Перший до нього Еант, величаво ступаючи, крикнув:

810] «Ближче, шаленцю, підходь! Чи ти віддаля лиш аргеїв 811] Взявся лякати? І ми ж бо не неуки в ділі воєннім. 812] Зевсів лиш бич нещадимий приборкав нас нині, ахеїв. 813] Але невже сподівався ти нам кораблі мореплавні 814] Знищити? Тож і у нас-бо є руки, щоб їх захищати. 815] Але певніше, проте, що ваше залюднене місто, 816] Нашими взяте руками, дощенту зруйноване буде. 817] Вже недалеко й для тебе той день, як, тікаючи з бою, 818] Батькові Зевсу та іншим молитися будеш безсмертним, 819] Щоб пишногриві бистріш соколів твої коні летіли, 820] Куряви хмари здіймаючи ввись по дорозі до міста».

821] Мовив він так, а праворуч злетів у саме піднебесся 822] Високолетний орел, і скрикнули люди ахейські, 823] Тому знаменню радіючи, й мовив осяйливий Гектор:

824] «Що ти, Еанте, дурниці плетеш, хвастовитий бугаю! 825] Хай би так сином вважавсь я егідодержавного Зевса 826] Ціле життя, хай від Гери-владичиці я б народився, 827] Хай шанували б мене, як Афіну або Аполлона, – 828] Як безперечно, що день цей загибель несе вам, аргеї, 829] Всім до останнього. Ляжеш і ти поміж них, як посмієш 830] Ждати на спис мій могутній, що ним тоді тіло лілейне 831] Я розпорю. І троянських собак, і птахів ти наситиш 832] Жиром і м'ясом своїм, під човнами упавши в ахеїв».

833] Мовив він так і пішов. За ним і вожді подалися 834] З криком шаленим, а вслід їм все військо іззаду кричало. 835] З другого боку, й аргеї кричали, своєї відваги 836] Не забуваючи, й нападу ждали троян войовничих. 837] Крики їх спільні сягали ефіру і сяєва Зевса.