Розділ «РОЗДIЛ ДРУГИЙ»

— Тодi у Києвi?

— Нi, ще ближче, — грають очi i всi дванадцять золотистих цяток, що весело розмiстились на чоловiчках.

— Тодi у Вiнницi? — зовсiм розчаровано дивлюсь на дядька Стратона.

— Iще ближче: у своєму селi!

— I що це за мода пiшла в дорослих — обманювати малих, — кажу я ображено й, махнувши рукою, повертаю до хати. Але на моє плече лягає цупка рука дядька Стратона.

— Почекай, неймовiрнику, нiхто й не думав тебе обманювати. Я сущу правду кажу тобi, хлопче. То по столицях жили панськi мiнiстри, а ми були мужицькими.

— I ви були з ними заодно?

— Нi, ми були проти них.

— А в що ж ви зодягались?

— В те, що мали: однi в кожухи, другi — в киреї, третi — в свитки, четвертi — в чумарки. Хто мав чоботи — носив чоботи, а хто й у постолах ходив.

«Скiльки свiта, стiльки й дива!» — сказала б на це моя мати.

— I за кого ви були? — питаюсь я далi.

— За свою селянсько-бiдняцьку республiку.

— Вона великою була?…

— Троє сiл i два хутiрцi. Та нiмцi, австрiяки й гетьманцi мали з нами клопiт: ми нiкого не пускали до себе, поки нас не розбили. А як розбили, то лiси стали нашою республiкою.

— А тепер ви, дядьку Стратоне, вже не мiнiстр?

— Нi, тепер я комбiдчик, — весело смiється дядько Стратон. Таки, видать, вiн анiтрохи не журиться, що позбувся свого мiнiстерського звання, не так, як дехто тепер.

З дядьком Стратоном ми прощаємося вже друзями, вiн запрошує мене приїхати з дiдом у їхнє село. Там i досi стоїть хата, де збирались усi мужицькi мiнiстри, а їхнiй прем'єр-мiнiстр тепер головує — аж у повiтовiй споживспiлцi.

Тiльки дядько Стратон поїхав додому, до нас надiйшов титар. Дiдусь говорить, що вiн тлустий, мов гуска восени, а ходу має качину. Згадавши це, я одразу веселiю, а титяр, ворушачи капшучистими губами, пiдозрiло зиркає на мене. Далi, смиренно зiтхаючи, вiн одразу починає нарiкати на тонке дiло — полiтику. Церковний староста вважає себе неабияким полiтиком, бо заглядав у газету, яку виписує пiп, i навiть вихопив з неї десяток не зрозумiлих нi йому, нi людям слiв та й лiпить їх, де треба й де не треба. Вiд мiжнародностей вiн переходить на гас i сiль, яких не докупишся тепер.

— Чи то за бiльшовикiв парадоксально море пересохло, чи ту сiль Антанта по тезисах до буржуазiї вивезла? — цюкає i цюкає своє.