Розділ «16. “ДИВО З ДИВ!”»

— Я аж ніяк не втратив глузду, професоре Портере! Але повірте мені, вельмишановний, що я от-от забуду про ваше поважне місце в науковому світі та про вашу сивину.

Професор посидів кілька хвилин мовчки, й пітьма приховала похмуру посмішку, що з’явилася на його зморшкуватому обличчі.

— Послухайте, Скінні Філандере! — нарешті проказав він грізним тоном. — Якщо ви домагаєтеся бійки, то скидайте ваш піджак і гайда на землю! Там я почеплю вам на око ліхтаря так само, як п’ятдесят років тому за клунею Поркі Еванса!

— Арху! — вигукнув здивовано пан Філандер. — Боже, як це любо чути! Коли ви стаєте людиною, Арху, я люблю вас. Але ви якимось чином розгубили свою людяність упродовж останніх двадцяти років!

Професор простягнув тонку тремтячу руку і в темряві намацав плече свого давнього товариша.

— Даруйте, Скінні, - м’яко мовив він, — зовсім не двадцять років, а одному Богу відомо, скільки часу я намагався бути людиною задля моєї Джейн і задля вас так само, відтоді як Він покликав до себе мою іншу Джейн.

Інша стареча рука, пана Філандера, потиснула ту, що лежала на його плечі; ніщо б не змогло передати краще чуття одного серця іншому.

Деякий час учені мовчали. Лев роздратовано гасав під ними туди-сюди. Третю людину, що сиділа на дереві, сховала густа тінь біля стовбура. Та постать була нерухома, як скульптура.

— Ви смикнули мене на дерево дуже вчасно, — сказав нарешті професор. — Я хочу подякувати вам. Ви врятували мені життя.

— Але я вас не витягав, професоре! — заперечив пан Філандер. — На Бога! Тодішнє збудження геть змусило мене забути, що я сам потрапив сюди завдяки дії якогось невідомого чинника! На цьому дереві, крім нас, повинен бути ще хтось чи ще щось.

— Отакої! — вигукнув професор Портер. — Ви цілком певні цього, пане Філандере?

— Цілком, професоре, — відповів пан Філандер. — І, - додав він, — я гадаю, що нам слід подякувати цій третій особі. Ймовірно, що вона сидить поруч з нами, професоре!

— Га! Що? Годі, годі, пане Філандере, годі, годі! — сказав професор Портер, обережно пересуваючись чимближче до пана Філандера.

В цей час Тарзан вирішив, що Нума вже доволі набігався під деревом. Отож він звів догори молоду голову, й у вухах переляканих старих загримів страшний застережливий клич людиноподібних мавп.

Обоє приятелів затремтіли на вутлій гілці, коли побачили, що величезний лев спинив свою неспокійну ходу після цього крику, від якого в жилах захолола кров, а потім швидко пірнув у джунглі й щез з очей.

— Навіть лев тремтить від страху! — прошепотів пан Філандер.

— Диво з див! — пробурмотів професор Портер, відчайдушно вчепившись у пана Філандера, щоб відновити рівновагу, небезпечно порушену переляком.

На їхню спільну біду центр ваги пана Філандера саме тієї миті припав на порожнє місце, тож досить було лише легенького доторку професора Портера, щоб зіштовхнути вірного секретаря з гілки. Хвилину обидва невпевнено балансували, а потім зі спільним і аж ніяк не вченим вереском доліголов полетіли з дерева, відчайдушно схопившись один за одного.

Збігло кілька хвилин, перш ніж хтось із них наважився ворухнутись. Кожен був переконаний: ця пригода принесла йому стільки переломів та вивихів, що вже годі й сіпатись.

Нарешті професор Портер зважився поворушити ногою. На подив, нога послухалась його, як і досі слухалася, незгірш. Тоді він зігнув другу ногу й знов її випростав.