Розділ «13. ЙОГО ПОРОДА»

— Так, а що?

— У мене є револьвер, з ним ви й Есмеральда будете у відносній безпеці в хатині, доки я розшукаю вашого батька та містера Філандера. Ідіть кличте Есмеральду, а я піду на розшуки. Вони не могли відійти далеко!

Джейн Портер послухалася його поради, і, коли двері зачинилися за жінками, Клейтон вирушив у джунглі.

Кілька матросів намагалися витягти списа з рани товариша; наблизившись до них, Клейтон попрохав у одного з них револьвер на час розшуків професора в джунглях.

До пацюкуватого матроса, коли він переконався в тому, що все ще живий, повернулося усе його нахабство, і він з лютою лайкою відмовив Клейтонові від імені усієї своєї компанії дати будь-яку вогнепальну зброю.

Ця людина, на ймення Снайпс, узяла на себе роль начальника від моменту вбивства попереднього керівника, і оскільки відтоді минуло дуже мало часу, то ще ніхто з матросів не оскаржував його авторитету.

Клейтон у відповідь лише знизав плечима. Відходячи, він підібрав спис, який пронизав Снайпса, і з цією примітивною зброєю син тодішнього лорда Грейстока вирушив у густі джунглі.

Кожні кілька хвилин він гукав професора й асистента. Ті, що залишилися в хатині, чули, як його голос поступово віддалявся й нарешті злився з іншими звуками первісного лісу.

На той час, коли професор Архімедес Кв. Портер після довгих переконувань свого асистента Самуеля Т. Філандера вирішив нарешті рушити до табору, вони безнадійно заблудилися в джунглях, хоча й не підозрювали цього.

Добре хоч те, що вони рушили до західного берега Африки, а не до Занзібару на протилежному боці чорного континенту.

Коли вони вийшли на берег і не застали там жодного табору, Філандер став стверджувати, що вони знаходяться на північ від місця, яке шукають, тоді як насправді вони були \ приблизно метрів за сто вісімдесят на південь від нього.

Цим непрактичним ученим навіть на думку на спало голосно загукати, аби привернути увагу своїх друзів. Навпаки, з повною переконаністю, породженою дедуктивними міркуваннями, побудованими на хибній гадці, містер Самуель Т. Філандер міцно схопив професора Архімедеса Кв. Портера під руку і, незважаючи на слабкі заперечення шановного добродія, потяг його в бік Кейптауна, що лежав за півтори тисячі кілометрів на південь.

Коли Джейн Портер та Есмеральда зачинилися в хатині, першою думкою негритянки було забарикадувати двері зсередини. Вона озирнулася, щоб знайти щось для цієї мети, але тут-таки перелякано зойкнула й кинулася на шию своїй пані, мов перелякана дитина.

Озирнувшись на її крик, Джейн Портер наштовхнулась очима на те, що його викликало, — людський кістяк, який лежав на підлозі. На ліжкові вона побачила інший кістяк.

— У якому ми жахливому місці! — прошепотіла перелякана дівчина.

Але в її перелякові не було паніки.

Нарешті, звільнившись від чіпких обіймів Есмеральди, яка не переставала верещати, Джейн Портер перетнула кімнату, щоби зазирнути в маленьку колиску, здогадавшись про те, що в ній знаходяться, перш ніж крихітний кістяк відкрився її поглядові у всій своїй жалюгідній та зворушливій тендітності.

Про яку жахливу трагедію свідчили ці кістки? Дівчина здригнулася на думку про те, що може чекати її та її друзів у цій зловісній хатині — привиди таємничих і, можливо, ворожих істот. Вона спробувала відігнати похмурі передчуття і, нетерпляче тупнувши ніжкою, звернулася до Есмеральди з вимогою негайно припинити скигління.

— Годі, Есмеральдо, замовкніть! — закричала вона. — Від вашого крику тільки гірше! Ніколи я не бачила такої великої дитини, — закінчила вона жалібно, з легким тремтінням у голосі, згадавши, що троє людей, від яких залежала її безпека, блукають у нетрях страшного лісу.

Вона помітила, що двері обладнано зсередини важкою дерев’яною засувкою, і після декількох спроб вони спільними зусиллями засунули її на місце.