Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Ми перейдемо Австралію — адже ми перейшли Південну Америку, — додержуючись тридцять сьомої паралелі.

— А як же “Дункан”? — аж надто прискіпливо допитувався Айртон.

— “Дункан” приєднається до нас або ми приєднаємось до “Дункана”, як там уже випаде. Знайдемо каштана Гранта, тоді разом повернемось до Мельбурна. Коли ж наші розшуки триватимуть аж до побережжя, то “Дункан” прибуде туди за нами. Хто заперечує проти цього плану? Ви, майоре?

— Ні, — відповів Мак-Наббс, — якщо перехід через Австралію практично можливий.

— Настільки можливий, — відповів Паганель, — що я пропоную леді Гелені й міс Грант подорожувати з нами.

— Ви серйозно це кажете, Паганелю? — запитав Гленарван.

— Якнайсерйозніше, мій любий друже. Це мандрівка за триста п’ятдесят миль, не більше того. Коли робити дванадцять миль щодня, вона триватиме близько місяця, — саме стільки часу, скільки потрібно, аби полагодити гвинта на “Дункані”. Звичайно, якби мовилося про те, щоб перейти Австралійський суходіл під нижчою широтою, долати неозорі пустельні й безводні простори в нестерпну спеку, тобто зробити те, на що не спромоглися й найвідважніші мандрівники, — то була б інша річ. А тридцять сьома паралель перетинає провінцію Вікторія, власне кажучи, англійську державу, з упорядженими дорогами, залізницею, майже на всьому шляху заселену. Подорожувати можна у колясці, коли це до вподоби, або у візку, що багато краще. Це начебто звичайнісінька прогулянка від Лондона до Едінбурга, анітрохи не складніше, запевняю вас.

— А хижаки? — запитав Гленарван, прагнучи передбачити всі можливі заперечення.

— В Австралії їх немає.

— А дикуни?

— На цій широті немає дикунів, в усякому разі вони тут не такі небезпечні, як новозеландці.

— А збіглі каторжники?

— В південних провінціях Австралії їх теж немає, вони бувають лише в східних колоніях. Провінція Вікторія не тільки позбавила їх на своїй землі “права захистку”, але й встановила закон, що забороняє перебування в її межах тим, хто звільнився після покаранпя в інших провінціях. Нещодавно управління провінції Вікторія навіть загрожувало одній пароплавній компанії позбавленням субсидії, якщо її судна й далі будуть вантажити вугілля в портах Західної Австралії, де дозволено жити отим засланцям. Та невже ви, англієць, цього не знаєте?

— Перш за все я не англієць, хіба ж ви цього не знаєте? — відповів Гленарван.

— Пан Паганель каже правду, — ствердив Падді О’Мур. — Не тільки провінція Вікторія, але також Південна Австралія, Квісленд і навіть Тасманія не пускають засланців на свої території. Відтоді як я тут живу, ніколи не чув, про жодного втікача з каторги.

— Щодо мене, я також їх ніколи не зустрічав, — обізвався Айртон.

— Отож бачите, друзі, — підхопив Паганель, — тут тільки зрідка трапляються дикуни, немає хижаків, зовсім немає злодіїв-засланців, а чи ж багато знайдеться країн у Європі, про котрі можна було б таке сказати! Ну, дійшли ми згоди?

— Як ви гадаєте, Гелено? — запитав Гленарван, повертаючись до дружини.

— Ось що ми всі гадаємо, мій любий Едварде, — відповіла Гелена, повертаючись до товариства: — Рушаймо! Рушаймо!

Розділ VIII