Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Я напевно не помилюся, коли скажу, що він, йдучи повним ходом, легко робить п’ятнадцять вузлів за годину.

— Кладіть усі сімнадцять, — обізвався Джон Манглс, — і ваш обрахунок буде правильний.

— Сімнадцять! — вигукнув боцман. — То жодне військове судно — я маю на увазі найкращі — не в змозі його наздогнати.

— Жодне! — ствердив Джон Манглс. — “Дункан” — справжня перегонова яхта, він не дасть себе випередити, яку б шалену швидкість не розвинути.

— Навіть під вітрилами? — спитав Айртон.

— Навіть під вітрилами.

— Тоді, сер, і ви, капітане, — мовив Айртон, — прийміть вітання від моряка, котрий добре знає, чого варте таке судно.

— Що ж, Айртоне, — відповів Гленарван, — лишайтесь на нашому судні, і тільки від вас залежатиме, аби воно стало й вашим.

— Я поміркую над цим, сер, — відповів боцман.

В цю хвилину показався містер Олбінет і повідомив, що обід подано. Гленарван і його гості попрямували до кают-компанії.

— Яка розумна людина цей Айртон, — сказав Паганель майорові.

— Надто розумна, — стиха буркнув Мак-Наббс, котрому, без жодних видимих причин, не припало до вподоби ані боцманове лице, ані те, як він поводиться.

За обідом Айртон розповідав різні цікаві подробиці про Австралійський суходіл, що його знав досконально. Він запитав, скільки матросів поїде з Гленарваном. Дізнавшись, що тільки двоє — Мюльреді й Вільсон, — Айртон, здавалось, здивувався й порадив Гленарванові взяти міцний загін з найкращих матросів “Дункана”. Він так уперто наполягав на цьому, що в майора повинні були зникнути всі підозри.

— Адже наша подорож через Південну Австралію цілком безпечна? — запитав Гленарван.

— Цілком, — квапливо ствердив Айртон.

— Тож ми й залишимо на судні якнайбільше людей. Вони будуть потрібні тоді, коли “Дункан” йтиме під вітрилами до Мельбурна, і тоді, коли його лагодитимуть. Найважливіше, щоб яхта прийшла вчасно на призначене місце зустрічі. Отже не треба зменшувати її команду.

Айртон наче погодився з Гленарвановими міркуваннями й більше не наполягав.

Настав вечір і розлучив шотландців з ірландцями. Айртон і родина Падді О’Мура повернулись на ферму. Фургон і коні мали бути готові наступного дня. Вирушати збиралися о восьмій ранку.

Гелена й Мері Грант закінчували лаштування до подорожі, що були недовгі й не такі кропіткі, як збори Жака Паганеля. Вчений півночі морочився з своєю далекоглядною трубою, розкручував її, витирав, знову закручував, перевіряв скельця — отож він міцно спав уранці, коли його збудив гучний майорів голос.

Джон Манглс уже подбав про те, аби відіслати багаж на ферму. Шлюпка чекала на своїх пасажирів, і вони не загаялися в ній розміститися. Молодий капітан давав останні розпорядження Томові Остіну. Він надто налягав на тому, щоб Том очікував у Мельбурні Гленарванових наказів і сумлінно й точно виконав їх, які б вони не були.