Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Що вельми дивує, — докинув Гленарван, — в людини такої…

— Такої неуважної? — закінчив Паганель. — Але в мене пам’ять саме на дати і на імена, тільки й того.

— Двадцять чотири ймення, — вдруге зазначив Роберт.

— Ну, нехай буде й двадцять п’ятий — лейтенант Даус. Це було 1789 року, за рік після заснування колонії в Порт-Джексоні. На той час мореплавці вже об’їхали навколо нового суходолу, але що в глибині його, ніхто не знав. Уздовж східного узбережжя простягся неприступний гірський ланцюг. І лейтенант Даус, по дев’ятиденному походові, не досягши мети, мусив повернутися до Порт-Джексона. Того ж таки року капітан Тенч марно намагався подолати високий гірський гребінь. Обидві невдачі протягом трьох наступних років відвертали дослідників од нових спроб братися за цю трудну справу. В 1792 році невдача спіткала й полковника Натерсона, сміливого дослідника Африки. Наступного року мужній моряк Гавкінс, старшина англійського флоту, пройшов у глиб країни на двадцять миль далі своїх поперед-. ників. Я можу назвати тільки двох дослідників, які в наступні вісімнадцять років намагались перейти гірський перевал — відомого мореплавця Басса та інженера Барельє, — але й вони не були щасливіші за інших. І лише 1813 року знайдено прохід на захід од Сіднея. Губернатор Макарі наважився пройти ним і 1815 року заснував по той бік Голубих гір місто Батерст. Відтоді чимало мандрівників і дослідників збагачують географічну науку новими фактами й сприяють розвиткові колоній в цьому краї. Насамперед треба згадати Тросбі, що прибув на новий суходіл 1819 року, потім Окслея, котрий пробрався в глиб його на цілих триста миль, тоді Говеля й Гуна, — вони вирушили саме від тої Туфолдської затоки, де проходить тридцять сьома паралель; капітан Штурт досліджує в 1829 і 1830 роках течію річок Дарлінг і Муррей…

— Тридцять шість, — виголосив Роберт.

— Чудово! Перевага на моєму боці. Назву ще Ейре і Лейхардта, які об’їхали частину суходолу 1840 і 1847 року; Штурта, що продовжував свої дослідження в 1845 році; братів Грегорі й Гельпмана, котрі вивчали 1846 року західну частину; Кеннеді, дослідника річки Вікторія в 1847 році й північної Австралії — в 1848; подорож Грегорі в 1852 році, Остіна в 1854, знову братів Грегорі, що обслідували з 1855 до 1858 року північно-західну частину суходолу; Бебеджа, що пройшов від озера Торренс до озера Ейр, і, нарешті, Стюарта, уславленого в австралійських літописах, що, подорожуючи, тричі відважно перетинав суходіл. Перша його експедиція відбулася 1860 року. Коли хочете, я розповім пізніше, в який спосіб Австралію чотири рази перейшли з півдня на північ. А тепер, закінчуючи цей довгий перелік, я додам до імен сміливих піонерів науки ймення тих, що діяли від 1860 до 1862 року — брати Демпстер, Кларксон і Гарпер, Берк і Вілс, Нейлсон, Вокер, Ленсбор, Мак-Кінлей, Говіт…

— П’ятдесят шість! — вигукнув Роберт.

— Добре! Бачте, майоре, я розрахувався з вами повною мірою, бо ж не назвав іще ані Дюпера, ані Бугенвіля, ані Фіц-Роя, ні де Вікема, ні Штока…

— Годі! — вихопилося в майора, приголомшеного потоком імен.

— …ані Перу, ані Куайє, — сипав далі Паганель, наче пущений на повний хід експрес, — ні Бенне, ні Кенінгема, ні Нутчела, ні Тьера…

— Згляньтеся!

— …ні Діксона, ні Стрілецького, ні Рейда, ні Вілкса, ні Мітчела…

— Зупиніться, Паганелю, — сказав Гленарван, сміючись від щирого серця, — не добивайте бідолашного Мак-Наббса! Змилуйтесь над ним! Ви його подолали!

— А його карабін? — тоном переможця запитав Паганель.

— Він ваш, Паганелю, — відповів майор, — і я дуже за ним шкодую. Але у вас така пам’ять, що з нею можна виграти геть увесь артилерійський музей.

— Справді, просто неможливо краще знати історію Австралії, — сказала Гелена. — Не забути жодного ймення, жодного найдрібнішого факту…

— Ну, враховуючи дрібні факти… — мовив майор і значуще похитав головою.

— Он як! Що це означає, Мак-Наббсе? — вигукнув Паганель.

— Я хочу тільки сказати одне: вам, можливо, невідомі деякі факти, пов’язані з відкриттям Австралії.

— Наприклад? — згорда запитав Паганель.