— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ П'ЯТИЙ — Сироватка правди

— Правильно, Гаррі... Але зараз відпусти його...

Дамблдор став навколішки і з небувалою для такого старого й худого чоловіка силою підняв Гаррі з землі й поставив на ноги. Гаррі захитався. У голові гримотіло. Ушкоджена нога не хотіла тримати. Натовп штовхався, кожен намагався підійти ближче, усі тиснули на Гаррі, сипали запитаннями:

— Що сталося? Що з ним? Діґорі мертвий?

— Йому треба в лікарню! — голосніше за всіх сказав Фадж. — Він хворий, він поранений. Дамблдоре, батьки Діґорі тут, на трибунах...

— Дамблдоре, я відведу Гаррі...

— Ні, краще я...

— Дамблдоре, сюди біжить Амос Діґорі... Він уже близько... Може, йому сказати — поки він ще не бачив?

— Гаррі, стій тут...

Дівчата істерично верещали й ридали... Усе якось дивно спалахувало перед Гарріними очима...

— Не бійся, синку, я тебе відведу... ходімо... до лікарні...

— Дамблдор наказав лишатися тут, — через силу проказав Гаррі. Біль у шрамі був такий нестерпний, що, здавалося, його зараз знудить. Усе перед очима розпливалося.

— Тобі треба лягти... лягай...

Хтось набагато більший і сильніший за Гаррі напівштовхав, напівніс його крізь переляканий натовп. Гаррі чув, як люди щось вигукували й кричали, поки чоловік, який вів його до замку, прокладав шлях крізь юрбу. Через галявину, повз озеро з дурмстрензьким кораблем, — Гаррі не чув нічого, крім важкого дихання чоловіка, який допомагав йому іти.

— Що сталося, Поттере? — нарешті озвався той, піднявши Гаррі на кам'яні сходи. Цок:. Цок. Цок. То був Дикозор Муді.

— Кубок виявився летиключем, — відповів Гаррі, поки вони переходили вестибюль. — Він переніс мене й Седрика на цвинтар... А там з'явився Волдеморт... Лорд Волдеморт...

Цок. Цок. Цок. Мармуровими сходами нагору.

— Там був Темний Лорд? І що сталося потім?

— Убили Седрика... Вони вбили Седрика...

— А потім?

Цок. Цок. Цок. Коридором...