— РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ — Смертежери

— Я знав: щоб цього досягти, треба вдатися до старого прийому з чорної магії, приготувати настійку, яка щойно мене відродила. Потрібні були три складники. Один уже був під рукою — так, Червохвосте? Плоть слуги...

— Щоб дістати кістку мого батька, треба було прибути на місце, де він похований. А от кров ворога... Червохвіст дістав би мені будь-якого чарівника, правда, Червохвосте? Якого завгодно чарівника з тих, що мене ненавидять... адже їх іще чимало. Та я знав, що повинен використати одного-єдиного, якщо хотів возвеличитися знову — стати ще могутнішим, ніж був до падіння. Я прагнув крові Гаррі Поттера. Я прагнув крові того, хто позбавив мене сили тринадцять років тому, бо тоді захист матері, колись отриманий ним, перейде і в мої вени...

— Але як дістатися до Гаррі Поттера? Адже він і сам не підозрює, як ретельно його охороняють. Дамблдор застосував усі можливі способи захисту — відразу, коли на нього звалився обов'язок убезпечити майбутнє хлопця. Щоб надати хлопцеві захист, доки той перебуватиме під опікою родичів, Дамблдор вдався до найстарішої магії. Навіть я не міг до нього дотягтися... проте залишався Тричаклунський турнір... Я подумав, що там, далеко від родичів та Дамблдора цей захист може виявитися слабшим — однак мені бракувало сили, щоб зважитися його викрасти з-під носа цілої ватаги міністерських чарівників. А далі хлопець знову повернеться в Гоґвортс, під цілодобову опіку гачкуватого носа того дурнуватого любителя маґлів. Тож як я його викрав?

— Як?.. Зрозуміло, скориставшись розповідями Верти Джоркінз. Заручився підтримкою мого єдиного вірного смертежера, який перебував у Гоґвортсі. Він постарався, щоб хлопцеве ім'я потрапило до Келиха Вогню. Далі використав мого слугу, щоб забезпечити перемогу хлопця на турнірі, щоб він першим доторкнувся до Тричаклунського кубка, перетвореного смертежером на летиключ. Отож хлопець опинився тут — далеко від допомоги та захисту Дамблдора, просто в моїх нетерплячих руках. Ось він... хлопець, якого ви всі назвали причиною мого падіння...

Волдеморт повільно рушив уперед і повернувся лицем до Гаррі. Підняв чарівну паличку і промовив:

— Круціо!

Такого неймовірного болю Гаррі відчувати не доводилося ніколи. Кожна його кісточка запалала вогнем. Голова на місці мовби розколювалася. Очі шалено крутилися. Він бажав єдиного... кінця... настання темряви... смерті...

І раптом усе закінчилося. Він знову безсило повис на мотузках, що прив'язували його до надмогильного каменя Волдемортового батька. Крізь примарний туман Гаррі бачив червоні вогняні очі. Ніч аж бряжчала від реготу смертежерів.

— Тепер ви бачите, яка то була дурість — думати, що цей хлопчисько хоч трохи сильніший за мене, — сказав Волдеморт. — Не хочу, щоб хоч у когось залишалися сумніви. Гаррі Поттеру вдалося уникнути смерті від моїх рук волею щасливого випадку. І зараз, коли поруч з ним немає ні захисника — Дамблдора, ні матері, яка віддала б за нього життя, я його вб'ю перед вами, щоб довести свою могутність. Але дам йому шанс. Дозволю йому змагатися, і у вас не залишиться жодного сумніву, хто з нас сильніший. Зачекай ще трохи, Наджіні, — прошепотів він, і змія прошелестіла травою до смертежерів.

— А зараз — розв'яжи його, Червохвосте, і поверни йому чарівну паличку.