— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТИЙ — Яйце та око

Гаррі виплив нагору, розітнувши поверхню води, й відкинув з очей волосся.

— Ну що, чув? — спитала Мірта.

— Так... "Шукай нас там, де нашу пісню чути..." Не треба мене переконувати, що це... Стривай, треба послухати ще раз, — і він знову пірнув.

Гаррі довелося тричі прослухати пісню під водою, щоб запам'ятати слова. Він ще трохи побольбався у воді, напружено міркуючи, а Мірта сиділа й дивилася на нього.

— Я повинен шукати тих, хто не може говорити чи співати на суходолі, — задумливо сказав він. — Гм... хто ж це може бути?

— Ти такий повільний...

Він ще ніколи не бачив, щоб Плаксива Мірта була така радісна. Хіба що в той день, коли від багатозільної настійки Герміонине лице обросло шерстю і в неї з'явився котячий хвіст.

Гаррі розглядався по ванній кімнаті, думаючи... Якщо голоси можна почути лише під водою, то, цілком можливо, вони належать підводним істотам. Він виклав цю теорію Мірті, а та лише усміхнулася.

— Діґорі думав так само, — сказала вона. — Він лежав тут страшенно довго і говорив сам до себе. Довго-предовго. Що аж майже всі бульбашки полускали.

— Підводні... — протягнув Гаррі. — Мірто... Хто живе в озері, крім велетенського кальмара?

— Ну, різні... — сказала вона. — Іноді я там буваю... Часом мушу, бо не маю іншого виходу — якщо хтось змиє воду, коли я не очікую...

Намагаючись не думати про Плаксиву Мірту, котру змиває в озеро по трубі разом із вмістом унітаза, Гаррі промовив:

— І що ж там має людські голоси? Стривай... — Погляд Гаррі упав на зображення сплячої русалки на стіні:

— Мірто, а є там русалки з водяниками?

— О-о-о-о, дуже добре, — відповіла вона, поблискуючи окулярами. — У Діґорі на це пішло набагато більше часу! До того ж, це сталося тільки тоді, коли прокинулася вона, — з виразом величезної антипатії на сумному обличчі Мірта кивнула головою на русалку. — Коли вона почала хихотіти і хизуватися собою, і виставляти свої плавці...

— Я вгадав? — радісно вигукнув Гаррі. — Друге завдання — піти до озера і знайти там русалок з водяниками і... і...

Та раптом він зрозумів, що каже, і відчув, як радість вивітрилася з нього, наче хтось вийняв йому з живота корок. Він не дуже добре вмів плавати, а нагоди повчитися не траплялося. Дадлі, ще як вони обидва були малі, ходив на уроки плавання, але тітка Петунія та дядько Вернон, маючи, очевидно, надію, що Гаррі коли-небудь потоне, не потурбувалися відвести туди і його. Поплавати в цій ванні було дуже приємно, але ж озеро набагато більше і набагато глибше... а на дні живуть русалки й водяники...

— Мірто, — задумливо сказав Гаррі. — Як мені там дихати?

Після цих слів очі Мірти знову наповнилися слізьми.

— Як нетактовно! — пробурмотіла вона, намацуючи у своїй мантії хустинку.