TextBook Герміона трохи почервоніла, але Дамблдор усміхнувся до неї й повів далі:
— Геґріде, судячи з того, як Герміона, Гаррі й Рон ломилися в двері, вони й досі хочуть з тобою знатися.
— Звичайно ж, хочемо! — підтвердив Гаррі, дивлячись на Геґріда. — Не думай про ту корову Скіт... Ой, вибачте, пане професоре, — мерщій додав він, глянувши на Дамблдора.
— Гаррі, хвилину тому я тимчасово оглух і навіть не здогадуюся, що ти там казав, — мовив Дамблдор, вертячи своїми великими пальцями й дивлячись у стелю.
— А, ну добре, — Гаррі засоромився. — Я мав на увазі... Геґріде, як ти міг подумати, ніби нас цікавить, що про тебе понаписувала ота... жінка?
Дві велетенські сльозини викотилися зі схожих на чорних жуків Геґрідових очей і скотилися в його заплутану бороду.
— Ось тобі, Геґріде, й живий доказ того, що я казав, — промовив Дамблдор, усе ще уважно дивлячись у стелю. — Я ж тобі показував незліченні листи від батьків, які пам'ятають тебе ще з власних шкільних років. Вони цілком однозначно пишуть, що якби я тебе вигнав, то вони б це не схвалили...
— Не всі, — хрипко озвався Геґрід, — не всі хочуть, аби я зостав си.
— Геґріде, якщо ти чекаєш всесвітньої популярності, то, боюсь, тобі доведеться просидіти тут ще довгенько, — Дамблдор суворо подивився поверх схожих на два півмісяці окулярів. — Коли я став директором, то не бувало й тижня, щоб я не отримував хоч однієї сови зі скаргами на те, як я керую. І що ж я мав робити? Забарикадуватися в кабінеті і ні з ким не розмовляти?
— Ага... Тілько ви не наполовину велетень! — прохрипів Геґрід.
— Геґріде, а в мене які родичі? — розсердився Гаррі. — Згадай Дурслів!
— Прегарний приклад, — сказав професор Дамблдор. — Мій рідний брат, Аберфорт, був звинувачений у застосуванні недозволених чарів до кози. Про це писали у всіх газетах — і що ти думаєш, він заховався? Аж ніяк! Він, високо тримаючи голову, продовжував робити своє! Звісно, я не впевнений, чи він уміє читати, тож це не обов'язково був вияв хоробрості...
— Геґріде, повертайся і навчай нас, — тихо промовила Герміона, — будь ласка, повертайся, ми за тобою дуже скучаємо.
Геґрід схлипнув. Рясні сльози покотилися по його щоках у скуйовджену бороду. Дамблдор підвівся.
— Геґріде, я відмовляюся прийняти твою заяву про звільнення і чекаю тебе на роботі в понеділок, — сказав він. — Не забувай, о восьмій тридцять — сніданок у Великій залі. Жодних відмовок. На все вам добре.
Дамблдор вийшов з хатини, зупинившись лише для того, щоб почухати за вухами Ікланя. Коли двері за ним зачинилися, Геґрід заридав, затуливши обличчя долонями завбільшки як накривки для казанів. Герміона погладжувала його руку, і коли Геґрід нарешті відвів долоні, очі в нього були червоні. Він сказав:
— Шо то за файна людина Дамблдор! Ой файна!..
— Авжеж, — сказав Рон. — Геґріде, можна взяти тістечко?
— Возьми собі, — сказав Геґрід, витираючи очі. — Правду він каже... Ви всі правду кажете... Я був ідійот... Мойому старенькому татуньови було би встидно за мою поведінку...
Ще більше сліз покотилося в нього з очей, але він з силою їх витер і сказав:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Гаррі Поттер і келих вогню» автора Ролінг Джоан на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ — Сенсація Ріти Скітер“ на сторінці 10. Приємного читання.