— РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ — Чотири чемпіони

— Так, — промовив він, — інструкції. Так... перше завдання...

Він вийшов до каміна. Зблизька він здався Гаррі хворим. Під очима мав темні кола, а його зморшкувата шкіра скидалася на тонесенький папір, чого не було під час Кубку світу з квідичу.

— Перше завдання має випробувати вашу відвагу, — сказав він Гаррі, Седрикові, Флер та Крумові, — тож ми не розкриємо вам його змісту. Сміливість перед лицем небезпеки — важлива риса чарівника... дуже важлива...

Перше завдання буде поставлене перед вами двадцять четвертого листопада за присутності всіх учнів та членів суддівської ради.

Чемпіонам не дозволяється просити й отримувати від учителів допомогу для виконання турнірних завдань. Беручись виконувати перше завдання, чемпіони будуть озброєні лише своїми чарівними паличками. Інформацію про друге завдання вони отримають після завершення першого. Враховуючи високі вимоги турніру та час, необхідний для виконання завдань, чемпіони звільняються від річних іспитів.

Містер Кравч подивився на Дамблдора. — Здається, Албусе, це все?

— Начебто, — відповів Дамблдор, трохи стурбовано поглядаючи на містера Кравча. — Барті, може, все ж переночуєш у Гоґвортсі?

— Ні, Дамблдоре, дякую, мушу повертатися в міністерство, — відмовився містер Кравч. — Зараз там дуже багато роботи, непрості часи... Я залишив замість себе молодого Везербі... він дуже захоплений роботою... аж занадто захоплений, чесно кажучи...

— То хоч зайдеш перед від'їздом на чарчину? — запропонував Дамблдор.

— Та чого ти, Барті! От я ж — лишаюся! — радісно вигукнув Беґмен. — Тут, у Гоґвортсі, таке діятиметься! Значно цікавіше, ніж у тебе на службі!

— Лудо, я так не думаю, — відказав Кравч з ноткою нетерпіння в голосі.

— Професоре Каркароф... мадам Максім... по чарочці? — запитав Дамблдор.

Але мадам Максім уже поспіхом виводила Флер з кімнати. Гаррі чув, як ідучи до Великої зали, вони поспіхом перемовлялися французькою. Каркароф кивнув головою Крумові, й вони теж вийшли, тільки мовчки.

— Гаррі, Седрику, вам уже пора до своїх спалень, — усміхнувся до них Дамблдор. — Не сумніваюся, що Ґрифіндор і Гафелпаф хочуть відсвяткувати з вами цю подію, і було б прикро позбавити їх такої чудової нагоди здійняти справжню бучу.

Гаррі зиркнув на Седрика, той кивнув, і вони вийшли. Велика зала була вже порожня. Свічки догоряли, від чого зазубрені посмішки гарбузів стали мерехтливі й моторошні.

— Виходить, — ледь усміхнувся Седрик, — ми знову будемо суперниками!

— Виходить, що так, — погодився Гаррі. Він не знав, що й казати. У голові в нього панувало цілковите безладдя, ніби там понишпорили грабіжники.

— А скажи... — промовив Седрик, коли вони зайшли у вестибюль, освітлений тепер лише смолоскипами. — Як ти поклав туди свою записку?

— Ніяк, — відповів Гаррі, дивлячись на нього. — Я нічого нікуди не клав. Це правда.

— Ага... добре, — пробелькотів Седрик. Гаррі бачив, що він йому не повірив. — Ну... до зустрічі.