— РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ — Бобатон і Дурмстренґ

— Вибач, але я не оцінюю людей тільки за вродою! — обурилася Герміона.

Рон роблено закашлявся, але в цьому кашлі явно вчувалося слово "Локарт!"

Поява оголошення у вестибюлі справила помітний ефект на мешканців замку. Наступного тижня, хоч би куди Гаррі пішов, він чув розмови лише про одне — Тричаклунський турнір. Чутки ширилися між учнів, наче вірус: хто стане чемпіоном Гоґвортсу, що діятиметься під час турніру, чи дуже будуть відрізнятися від них учні Бобатону й Дурмстренґу.

А ще Гаррі помітив, що в замку прибирали, як ніколи досі. Ретельно зішкрібали бруд і стирали порох з деяких портретів, чим викликали явне невдоволення зображених там суб'єктів, які щулилися в куточках, похмуро щось бурмочучи й мацаючи з огидою свої відчищені рожеві обличчя. Лицарські обладунки раптом аж засяяли й перестали рипіти, а сторож Арґус Філч з такою люттю нападав на кожного учня, котрий забув почистити взуття, що довів кількох першокласниць до істерики.

Інші викладачі також були на диво напружені.

— Лонґботоме, дуже тебе прошу нікому з Дурмстренґу не показувати, що ти не вмієш виконати навіть найпростіше обмінне закляття! — гаркнула професорка Макґонеґел наприкінці дуже складного уроку, під час якого Невіл випадково пересадив власні вуха на кактус.

Зійшовши тридцятого жовтня на сніданок, учні побачили, що Велику залу за ніч дуже гарно прикрасили. Зі стін звисали велетенські шовкові полотнища. Кожне представляло певний гоґвортський гуртожиток: червоне з золотим левом — Ґрифіндор, синє з бронзовим орлом — Рейвенклов, жовте з чорним борсуком — Гафелпаф, а зелене зі срібною змією — Слизерин. Над учительським столом висіло найбільше полотнище з Гоґвортським гербом: лев, орел, борсук і змія, що сплелися навколо великої літери "Г".

Гаррі, Рон і Герміона помітили за ґрифіндорським столом Фреда й Джорджа. Ті, хоч як це й було незвично, знову сиділи окремо від усіх і про щось упівголоса розмовляли. Рон з друзями попрямував до них.

— Ясно, що це лажово, — похмуро казав Фредові Джордж. — Але якщо він не поговорить з нами особисто, то доведеться послати йому листа. Або тицьнути йому в руки. Він же не зможе уникати нас вічно.

— А хто вас уникає? — поцікавився Рон, сідаючи поруч з ними.

— На жаль, не ти, — роздратувався втручанням Фред.

— А що лажово? — спитав Рон у Джорджа.

— Лажово мати брата-нишпорку, — відрубав Джордж.

— Ви вже маєте якісь ідеї щодо Тричаклунського турніру? — звернувся до близнюків Гаррі. — Придумали, як туди потрапити?

— Я спитав Макґонеґелку, як обирають чемпіонів, але вона нічого не відповіла, — сердито буркнув Джордж. — Сказала тільки, щоб я замовк і продовжував трансфігурацію єнота.

— Цікаво, які будуть завдання? — замислився Рон. — Гаррі, я впевнений, що ми з ними впоралися б. Ми вже ж мали справи з небезпечними речами...

— А хто судді? — поцікавився Гаррі.

— Ну, по-перше, туди завжди входять директори шкіл-учасниць, — сказала Герміона, і всі здивовано глипнули на неї, — бо всіх трьох директорів було поранено під час турніру 1792 року, коли василіск, якого мали впіймати чемпіони, взяв і ошалів.

Герміона помітила, що на неї дивляться, і пояснила, виразно демонструючи своє "фе" стосовно того, що й досі ніхто не прочитав усіх тих книжок, що й вона: — Це є в "Історії Гоґвортсу". Хоч ця книжка, звісно, не надто достовірна. Точніше було б її назвати "Виправлена історія Гоґвортсу". Або ж "Вельми упереджена й вибіркова історія Гоґвортсу, що замовчує найприкріші шкільні проблеми".

— Про що це ти? — здивувався Рон, хоч Гаррі вже здогадувався, до чого йдеться.