— РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ — Бобатон і Дурмстренґ

— Поттер, — прогарчав Муді, — твоя черга.

Гаррі вийшов на середину класу, туди, де було порозсовано всі парти. Муді підняв чарівну паличку, спрямував її на Гаррі і промовив: "Імпєріо".

Це було дивовижне відчуття. Гаррі раптом усвідомив, що в його голові не залишилося жодних думок чи тривог, натомість його заповнила невловима й легка радість. Він стояв цілком розслаблений, майже не відчуваючи, що на нього всі дивляться.

І тут він почув голос Дикозора Муді, що відлунював у якомусь далекому закапелку його спорожнілого мозку: "Вистрибни на парту... вистрибни на парту..."

Гаррі слухняно зігнув коліна, приготувавшись до стрибка.

"Вистрибни на парту..."

А навіщо?

Десь у глибині мозку озвався інший голос. "Це ж дурість, справді", — сказав той голос.

"Вистрибни на парту..."

"Ні, дякую, я не стрибатиму, — рішучіше сказав той другий голос, — ...я не хочу..."

"Стрибай! НЕГАЙНО!"

І тут Гаррі відчув сильний біль. Він водночас і стрибнув, і намагався опиратися цьому стрибкові. В результаті налетів з розгону на стіл, перекинув його й, судячи з болю, розбив собі коліна.

— Оце вже на щось схоже! — прогарчав голос Муді, і Гаррі зненацька відчув, що в голові зникла лунка порожнеча. Він чітко пригадав усе, що сталося, а біль у колінах ніби подвоївся.

— Дивіться всі... Поттер боровся! Він боровся й ледве не переміг! Поттере, спробуємо ще раз. Всі уважно дивіться... стежте за його очима, ви там усе побачите... дуже добре, Поттер! Дуже добре! Тебе їм складно буде підкорити!

— Він так говорить, — пробурмотів Гаррі, коли вони через годину виходили з класу захисту від темних мистецтв, — наче на нас щомиті можуть напасти. (Муді примусив Гаррі пройти перевірку чотири рази поспіль, аж поки закляття цілком перестало діяти на нього).

— Справді, — погодився Рон, підстрибуючи через крок. На нього закляття вплинуло значно сильніше, ніж на Гаррі, хоча Муді й запевнив, що до обіду всі негативні прояви зникнуть. — Це вже параноя... — Рон нервово озирнувся, чи не чує його Муді, й заговорив знову, — не дивно, що в міністерстві були раді його позбутися. Ти чув, як він розповідав Шеймусові про ту горопашну відьму, яка першого квітня здумала, на свою голову, його жартома налякати?.. І коли нам читати про ту боротьбу з закляттям "Імперіус", якщо нас і так завалили роботою?

Усі четвертокласники помітили, що цього року кількість домашніх завдань значно зросла. Професорка Макґонеґел дала цьому пояснення, коли учні аж застогнали, почувши, скільки їм треба буде виконати домашніх завдань з трансфігурації.

— Зараз починається найважливіший етап вашої магічної освіти! — сказала вона, зловісно поблискуючи очима з-за своїх квадратних окулярів. — Невдовзі ви маєте отримувати Середні Оцінки Взірцевих учнів.

— Але ж СОВи дають аж у п'ятому класі! — обурився Дін Томас.

— Може, й так, Томасе, але повір, що вам треба старанно підготуватися! Міс Ґрейнджер єдина з класу спромоглася перетворити їжака на нормальну подушечку для шпильок. Мушу нагадати, що твоя подушечка, Томасе, й досі скручується зі страху в клубок, коли до неї піднести шпильку!