Розділ «VIII»

- Але як?

- Вели свойому війську, поки вода прозірчаста, збирати з дна каміння і класти на купи, високо, понад по-всрхність води. Стоячи на них, ми зможемо оборонитися й від слабшого ворога - тухольців.

Не роздумуючи довго, видав Бурунда війську наказ збирати каміння і класти на купи, кождий відділ для себе. Той наказ, що не грозив ніякою небезпекою, подобався монголам, а надія стояти на сухім і не лазити по-виш колін у воді додала їм духу. З радісним криком вони кинулися врозбрід по долині, збираючи каміння і стягаючи його на купи. Тухольці стояли на своїх стінах довкола озера і реготалися, дивлячись на їх роботу.

- Сюди, сюди! - кликали вони монголів.- У нас каміння досить, усіх вас обділимо!

Але коли деякі монголи надто наближалися до їх становищ, зараз скрипіла машина і жужмом летіло каміння на нещасних, що, бродячи в глибокій воді, ховалися, мордувалися, а втікати не могли. Хотя-не-хотя мусили тепер монголи держатися на середині долини, здалека від тухольських метавок. Бурунда трохи не сказився в своїй немочі, видячи гордість, чуючи насміхи тухольців.

- Ні, се не може бути! - скрикнув він.- Гей, до мене, мої вірні туркомани!

Найсміліший відділ монгольського війська зібрався довкола нього - хлопи як дуб'я, як степові тигри, з яких шкури мали понапинані на собі. Він попровадив

їх проти одного тухольського становища, висуненого наперед, самітного, на острім, щербатім обриві. Невеличка купка тухольців стояла там коло нової метавки.

- Затроєними стрілами на них! - крикнув Бурунда, і, мов шершені, засвистіли стріли в повітрі. Зойкнули поранені тухольці і замішалися, а монголи з радісним криком поступили наперед.

- Не давайте їм громадитися! - крикнув Бурунда.- Не давайте їм кидати на нас каміння! Тут можемо вкрі-питися.

І він поділив свій відряд на дві половини: одна мала ненастанно стріляти на вороже становище, а друга - громадити на купу каміння для охорони від води.

Тугар Вовк і Максим, котрих Бурунда невідлучно провадив із собою, також прикладали рук до роботи - зносили каміння і скидали його на купу. Але ся робота ставала чимраз труднішою. Вода доходила вже до пояса. Почало не ставати каміння, а купа ще не досягала до поверхні води. Бурунда командував над стрільцями. Вже десять тухольців було ранених; вони конали від страшної гадючої отрути, що дісталась їм у кров,- на ті рани даремні були всі ліки Захара

Беркута.

- Покиньте, діти, се становище! - сказав Захар.- Нехай він стоїть собі тут перед стрімкою стіною! Вирятуватись туди не зможе, а ще, до того, маючи воду під ногами!

Тухольці покинули становище. Втішно бродили монголи по воді, зносячи каміння на купу. Вкінці каміння зовсім не стало.

- Годі вам, хлопці, тягати каміння,- сказав до своїх вояків Бурунда.- Стрільці з луками, ставайте на купу і стріляйте на тих хлопів! Решта за мною! Мусимо здобути се становище, видряпатися горі сею стіною, хоч нехай тут і небо валиться! Ви, раби, також зі мною! Показуйте дорогу!

- Бегадире,- сказав Максим через уста Тугара Вовка,- туди дарма нам дертися, туди нема стежки вгору.

- Мусить бути! - скрикнув Бурунда і кинувся в воду, а за ним його туркомани.

Грунт у тім місці був нерівний. Монголи ховзалися, падали,- вода, рушана легким вітром, билась сильними хвилями о стрімкі скали і утруднювала їм дорогу.

Хоч від монгольського становища до берега було не дальше як двісті кроків, усе ж таки вони майже півгодини потребували, щоб дійти туди. Тільки ж під самою скалою вода була ще глибша, майже по пахи, а стежки горі скалою не було ніякої. Зате з сусідніх тухольських становищ летіло каміння на смільчаків, і хоч більша його частина даремно гримала о скалу або падала в воду, то все ж становище Бурунди в тім місці було дуже невигідне й некорисне.