Розділ «Частина І Княжич і царевич»

– Тоді в чому причина твоєї байдужості?

– Але це ніяка не байдужість, пане вчителю…

– А що ж тоді?

– Я просто розгублений і не знаю, як поводитися.

– Тобто?! Поясни, будь ласка.

Всім своїм видом Стегман зобразив увагу. Юрій зміряв його довірливим поглядом янгольських оченят і заговорив, немов дорослий – повільно, виразно, з паузами в потрібних місцях:

– Річ у тім, що мої батьки – люди дуже зайняті. Окрім мене, у родині є ще й інші діти. Від трьох років я виховувався в будинку мого дядька – Романа Гойського. Саме завдяки йому я вільно володію латиною, давньогрецьким, а також побіжно розмовляю французькою й німецькою… Дядько ознайомив мене з основними засадами математики і граматики. А три місяці тому батько відправив мене сюди – у Раків. Я не розумію, навіщо він це зробив?! Я й зараз знаю більше, ніж будь-який тутешній учень… Тому я, правду кажучи, дуже збентежений і розгублений: адже за навчання в Академії маю платити розлукою з дорогими мені людьми! Я міг би продовжити навчання вдома чи у дядька, де є прекрасна бібліотека…

Стегману стало дуже шкода засмученого хлопчика, але він жодним чином не показав цього, коли заговорив у свою чергу:

– Знаєш, Юрію, ти вже достатньо великий і маєш розуміти, що сюди на навчання тебе віддали не просто так. Ти – найстарший княжич із магнатського роду Немиричів. Ти належиш до кола високошляхетної аріянської знаті. Тому в Академію тебе відправили не зовсім на навчання.

– А навіщо ж тоді? – здивувався хлопчик.

– Наша школа дає дітям не тільки різноманітні знання, але й відповідне виховання. На відміну від єзуїтських шкіл, тут немає тілесних покарань: социніяни не вважають за можливе вганяти знання в дітей різками, оскільки жага знань повинна виходити з ваших юних душ. До закінчення навчання ти, Юрію, разом з іншими маєш опанувати певні знання й загартувати тіло. А також усім вам належить подумати про те, яку користь ви принесете в майбутньому всій нашій аріянській спільноті. Зрозумів?

– Зрозумів, – тихо підтвердив хлопчик.

– А знаєш, хто оце? – поцікавився Йоахим і показав обкладинку книги, яку під час бесіди тримав у руках. Юний спадкоємець магнатського роду взяв книгу, уважно розглянув обкладинку і з найсерйознішим виглядом мовив:

– Цю книгу я не читав, але, зважаючи на все, на обкладинці зображений святий Юрій Змієборець.

– Вірно, це Юрій Змієборець, він же – Георгій Переможець, – підтвердив учитель, зрадівши непідробному інтересу, що спалахнув в очах хлопчика. – От бачиш, його звуть так само, як і тебе – Юрієм. Жив цей святий давно, але його життя і досі є зразком для наслідування багатьма поколіннями! Ім’я святого Георгія довгі століття не сходить з вуст багатьох народів, його зображення можна зустріти на прапорах і монетах. На честь його подвигів і славетних діянь складені легенди й пісні, побудовані храми. Його ім’ям навіть називають цілі держави… Хочеш, розповім про це?

– Звісно, хочу!

– Тоді слухай і запам’ятовуй… Народився Юрій в 270 році від Різдва Христового, у сім’ї багатих і благочестивих батьків – зовсім як ти, хлопче.

– А де він народився?

– Цього ніхто не знає точно: одні кажуть, що в місті Лідді у Палестині. Інші стверджують, що в Білиті біля підніжжя Ліванських гір. Втім, це не має особливого значення…

Важливо інше: у вісім років Юрій розпочав військову службу у імператора Діоклетіана. І ще важливо, що з юного віку він виділявся з-поміж однолітків розвиненим розумом, незвичайною хоробрістю й величезною фізичною силою. Виявляючи неабияку запопадливість до військової служби, Юрій дуже швидко зробився тисячником. Багато ратних подвигів і перемог було за плечима юного полководця. От про одну з таких перемог я тобі й розповім.