Розділ «Чумацький шлях»

– Та знаємо, знаємо! Не маленькі! Не бійся – не підведемо!

Та Хуржика це не заспокоїло.

– А як ти думаєш, служивий, – звернувся він до Фількіна, – чи не пригостити нам царицю чумацькою кашею?

Той витріщив очі.

– Ти що, хохол, здурів? Буде цариця їсти твою задрипану кашу! Та вона знаєш що їсть?

– А що?

– Вустриці!

– Вустриці? А що це воно таке?

– Ну, риба така! Без кісток! Ех ти, дєрєвня! Питаєш!

Чумаки здивовано перезирнулись, уперше почувши про таку рибу. А колишній запорожець Безкровний, опасистий, поголений заради майбутньої зустрічі з «вражою бабою» (інакше він царицю не називав), гучно зареготав:

– Га-га-га! Та яка то риба! То морська черепашка! Молюск такий!

– Молюск? Черепашка? І ото цариця ласує ним? Гидота яка!

– Та наша каша в сто разів смачніша за якусь черепашку!

Чумаки розвеселилися. Хтось почав розповідати побрехеньку про царицю і Потьомкіна. Але капрал набрав поважного вигляду і гримнув:

– Ану, прекратіть! Хто сміє? Понімать нада! Цариця ж! О!

Чумаки замовкли і повернули голови до вулиці, з якої вискочив вершник і помчав прямо до них. То був кінний посланець Потьомкіна. Ще здалеку він гукнув:

– Їдуть! Її величність! З князем і графами!

Берег затих. Скільки чекали на царицю, скільки було розмов, хвилювань! Аякже! В які-то віки простому чумакові випадає нагода побачити царицю, самодержицю всеросійську! І ось так раптово – їде! Хоч і чекали, а все ж ніби й не вірили. Буде – не буде! А може, щось трапиться? А може, не захоче звернути до них? А тут – на тобі! Їде!

Хуржик заметушився, ляснув батогом:

– По місцях! І не патякайте зайвого язиком! Я один говоритиму!