Розділ «Чумацький шлях»

Потьомкін був задоволений. Його сите обличчя розпливалося в усмішці, а в єдиному живому оці заграв бісівський вогник.

– Підемо далі, ваша величність!

В сусідній хаті було те ж саме: і чистота, і лепеха та клечання, і заставлений різними напоями та наїдками стіл. І знову – порося на блюді. Хоча в хаті було напівтемно, де Сегюр витріщив очі: дуже знайоме порося! І той же хрін у зубах, і золотисто-коричнева засмажена шкірка, і закручений хвостик.

Він оглянувся на Безбородька і переконався, що й той втупився в порося, здивовано підвівши брови.

Вони переглянулись і ледве стримались від усмішки. А коли виходили, де Сегюр пропустив усіх попереду, а потім простягнув над столом руку і відщипнув кінчик поросячого хвостика.

В третій хаті комедія повторилася. Те ж блюдо, те ж порося, той же надломлений де Сегюром хвостик.

Хтось дуже меткий і спритний устигав, поки цариця переходила з хати до хати, перенести городами блюдо з поросям до сусідів.

Француз потішався. Був такий задоволений своїм відкриттям, що ледве стримувався, щоб не розсміятися і не розповісти Катерині про цю анекдотичну витівку князя Таврійського. Однак стримався, а все ж кінчик поросячого хвоста, що все ще тримав у руці, показав Безбородькові і шепнув:

– Графе, а оті села, що ми бачили над Дніпром, чи не з однієї голови висіялися, що й цей хвіст? Га?

Безбородько беззвучно засміявся і приклав палець до вуст. Мовчи!

9

Хуржик потерпав: а що коли цариця відверне носа від чумацьких маж, наквацьованих дьогтем? Що коли їй не сподобаються самі чумаки і їхні пісні? Що тоді скаже вельможний Потьомкін? Чи не зашле туди, куди Макар телят не ганяв?

О Боже, яке лихо на його голову! І не сподівався такого! І стало ж Потьомкіну на думку показувати цариці чумаків! Х-ха! Сіятельному князеві – забаганка, а йому, Хуржикові, – страшний клопіт! Та де там клопіт – напасть!

Він наказав відігнати волів подалі від табору – в гай, щоб не розмахували тут хвостами, відганяючи ґедзів та комарів, і не псували картини зеленого дніпровського берега. Вози поставили півколом, посередині розклали багаття, над ним підвісили великий казан – і кашовар почав варити кашу. Чумаки зранку попідстригалися, покупалися в чистій дніпровській воді, понадівали чисті сорочки й шаровари, що берегли на випадок нежданої смерті, Івась красувався у вишитій сорочці, настроював кобзу.

Хуржик ніби забув про сварку, запобігав перед парубком:

– Ти ж, Івасю, не підведи – заспівай так, щоб цариці сподобалося. На тебе вся надія! О Боже! Яке лихо! Не жалій свого голосу, Івасю!

Під’їхала карета – привезла крісло імператриці та стільці і дзиґлики для придворних. Солдати поставили їх у тіні тополі, на зеленій траві. Капрал Фількін сказав:

– Скоро її величність прибуде. Як тільки закінчаться маневри, які показує їй наш генерал Суворов, так і ждіть! Та всі встаньте. Скиньте шапки, поклоніться матінці ґречно, а не сидіть, як мужлаї необтесані. Понімать нада! Імператриця! О! – І він підняв угору вказівний палець.

– Чули, що каже чоловік? – помахав батогом Хуржик. – Щоб усі мені як один! І щоб не чухалися перед царицею, хоч і дуже свербить! А то…

Що «а то», не сказав. Але чумаки загули: