Розділ «I»

I знов усе наче змерло – тихо.

– Мамо! Мамо! – знов шепоче Галя, i знов Галi нiхто не чує: i не бачить нiхто доброго журливого личенька.

– Чи в тебе не болить де, синочку? Скажи менi, серденько моє! – пита ще мати.

– Нi, мамо, в мене нiщо тепер не болить, а як хазяїн вишукається, я знов служитиму. Ти, мамо, пошукай менi служби, – просить старший син.

– Душе ти моя, серце ти моє! – чується унятно, й начеб слова тi з самої душi, з самого серця вишарпанi, з болючого серця й з болючої душi та й остатнi вже слова.

Усе знов тихо й темно. Дарма Галя насторожає ушко i довго-довго-довгенько слуха й прислуха – усе тихо й темно – й, прислухаючи, Галя сама зiтхає.