Розділ «VIIІ»

– Чижик-пижик! Ну, невже тебе не хвилює туге тіло юнки? – казала Майя, притискаючись до анарха й роздимаючи ніздрі. – А от ти мене хвилюєш! І ти не вір мені, що я зараз жартую. І зовсім то не жарт, коли почуваєш під своїми руками живі сильні м’язи, і твоя кров бунтується. То неправда, що жарт!

Анарх мовчав.

– Ей, ти, куди ти тікаєш! – крикнула Майя, повернувшись у той бік, куди йшов Хлоня.

Той зупинився й пішов назад. Тоді Майя потягла анарха до пенька, і скоро всі троє сиділи на ньому.

– Ну, Хлонько, – звернулася Майя до юнака. – Як ти казав, коли ми йшли сюди? До кого я зараз подібна? Ну?

– Це, звичайно, шкода, але ви сьогодні чудово виглядаєте, – сказав Хлоня.

– Чому ж це шкода?

– А тому, що ви – злючка!

– Злючка? – зареготала Майя. – Хлонько! Яке ти маєш право говорити так?

– А яке ви маєте право називати мене на «ти»?

Майя поправила своє не в міру викликаюче декольте, прищулила очі й звернулась до анарха:

– Бачиш, він теж хоче перейти зі мною на «ви».

– Не я хочу перейти на «ви», – сказав Хлоня, – а ви мусите зі мною говорити на «ви».

– От тобі й раз! Ну, як же я з тобою буду говорити на «ви», коли ти карапет?

– Себто я не мужчина?

Майя ще голосніше зареготала. Тоді ображений Хлоня підвівся, оправив блузку й халат і подивився уважно на Майю.

– Коли я не мужчина, то чого ж ви залицяєтесь до мене?

– Я? Залицяюся до тебе?

– Да! Ви залицяєтесь до мене. Хіба не ви тільки-но пропонували мені поцілувати себе?

– Себто я пропонувала тобі, щоб ти поцілував себе? – нову зареготала Майя.