Розділ «ІІІ»

Не встигла сестра Катря зійти на веранду, як її хтось покликав із їдальні.

– Я все-таки не гублю надії ще поговорити з вами, – сказала вона й зникла за дверима.

Анарх сів за стіл і став переглядати газету.

За другим столом сиділа Унікум і родина однієї худорлявої хворої.

– Як живемо? – сказала Унікум. – На зоні все автоматично робиться.

– А все-таки?

Унікум зітхнула, ніби їй і справді не хотілось говорити.

– Ну, коли ви так настоюєте, – почала вона, – то слухайте. О восьмій годині дзвоник, потім сніданок, другий сніданок, обід, чай, вечеря. Між ними лежанки, з яких одна – мертва. В години лежанок завше непорозуміння з сестрами. Як бачите, без цього не можна: один хворий – недисциплінований, другий – просто випадково не дотримується режиму. Наприклад, на мертвій лежанці замість того, щоб лежати колодою: дехто зривається й кудись уходить… А то з куріями нелади, бо ж режим не дозволяє вживати тютюну.

– Хіба? – чомусь здивувалась родина.

– Так! – казала далі Унікум. – Ну, а в неділю бредуть на терези важитись.

– Важитись?

Анарх підвів очі й подивився на групу за другим столом.

– А що, як би ви підвелись! – говорила родина худорлявої хворої, звертаючись до Унікум.

– Для чого це?

– Та ну-бо не соромтесь!

Нарешті, Унікум зрозуміла, в чому справа, і підвелася. Тоді родина сказала:

– Ах, який у вас торс… прелість!… Невже ви стільки це за півтора місяця?

– Да! – побідно сказала Унікум.

– Ох, яка ви симпатична женщина! – похлопала родина Унікум по її гладкому торсу й звернулась до своєї родички: – Як же ти, Анелічко?… Ну?