Розділ «XVIII»

Майя здригнула.

– У двадцять чотири години?

– Так… І це, власне, зовсім не буде офірою для тебе.

– А для чого ж це мені потрібно? – спокійно спитала вона.

Але в її голосі анарх почув і легкий дріж, і сховану радість.

– Як, для чого? Ти підеш тоді в охранку й скажеш, що от, мовляв, була така-то людина і… Словом, ти щось там придумаєш. Ти можеш сказати, що мене перехитрила, розкрила мою «провокацію», і я мусив або втікати (а куди тепер утечеш?), або зробити те, що зробив. Можна навіть найти якісь фальшиві документи, якими ти й докажеш мою провину.

– Ти серйозно говориш?

– Цілком серйозно.

– А в тебе револьвер єсть? – несподівано спитала вона й приставила свій погляд до анархових очей. І в її очах він побачив тваринну радість.

– Револьвера в мене нема, – сказав анарх.

– Так тоді, – і Майя фальшиво засміялась, – я тобі дам свій!

Але, хоч як вона невимушено кидалась фразами, їй не вдалось одурити його. Безперечно, це був не жарт: Майя тільки вдавала з себе жартівницю.

Раптом вона нахилила анархову голову до себе й міцно притиснула до своїх грудей.

– Чижик-пижик! – фальшиво засміялась вона. – Ніколи я не дам тобі свого револьвера! Звичайно, я жартую!

Але він уже не вірив їй: вона саме тепер говорила нещиро.

З Гралтайських Меж іще прилетів сіверкий вітерець. Туман дійшов до командної висоти й збирався на неї. Далекі міські люкси підбило легкою димкою. Пахло вогкістю і чути було в степу гудок нічного потягу. Але небо й зараз було синє й спокійне.

– Чижик-пижик! – говорила Майя і голос її задрижав. – Все це гарно, але ти мене – сто чортів! – не розумієш!

Дівчина не договорила, і анарх почув, як її тіло здригнуло і вона мовчазно й істерично зареготала.

І сливе в цей момент над рікою пронісся тривожний крик.

– Ей! Сюди!… Скоріш!…