Розділ «XVIII»

– Зі мною?

– Так!

– Для чого ж це? – спитала Майя.

І анарх перший раз за кілька останніх тижнів почув її тихий смішок.

– Просто так!

– Це цікаво, – сказала вона й додала іронічно: – ви, очевидно, думаєте виступати десь у ролі трагіка? Так?

– Ні, Майо! – сказав він.

– А… ідіть ви к чорту! – раптом знервувала дівчина. – Обридли мені такі розмови!

Але анарх не образився, він одійшов, став над кручею й дивився на далекий город. Так він простояв декілька хвилин у якомусь півсні, весь час чекаючи, що його покличе Майя.

Майя і справді покликала.

– Савонаролочко! – раптом почув він.

Але, коли він зупинився біля неї, побачив: її обличчя було таке ж холодне й німе, як і раніш. Першого моменту анарх навіть подумав, що він просто помилився, бо ж вона таки давно називала його так. Але скоро Майя й справді заговорила:

– Ви хотіли розмовляти зі мною? – спитала вона.

– Ну да!

– Для чого?

– Не знаю!

– Ну, тоді слухайте! – кинула вона, і на цей раз не розплющуючи очей. – Скажіть мені, чого вам треба від мене? Невже ви й досі мрієте, що я вас коли-небудь кохала? Так?

– Так, – одгукнувся анарх.

– Даремно! – сказала Майя. – А втім, мені не треба говорити вам, що в даному разі моє кохання для вас не більше як соломинка, за яку хапається тонучий… Так?

– Так! – майже не думаючи, кинув анарх.