Розділ «ДЕЙСТВИЕ ТРЕТЬЕ»

Тымиш (кланяясь). Так-таки, так.

Прокип (приняв хлеб, целует и кладет подле своего). Хліб святий приньмаємо, а вас послухаємо; коли ж ваша річ не до діла, то не треба і вас, і вашого хліба. Сідайте, люди добрі; може, здалека ідете?

Старосты садятся и усаживают Стецька подле себя.

А відкіля ви, панове, з якої землі?

Скорик. Ми з землі дальної. Кали слихали, аж з Франції.

Стецько. Вже й видно москаль, зараз і збрехав. Ми притьмом з-за Харкова.

Тымиш его удерживает.

Прокип. Що ж то за земля? Чи далеко вона відсіля?

Скорик. Не близько. Іщо аж за Москвою будет верстов сто.

Тымиш. Так-таки, так.

Прокип. Крий боже, як далеко! Мабуть, на кінці світу! Туди ворон нашої кості не занесе! Хороша ж сторона?

Скорик. Старана важная! Туда і за всєво свету господство з’єзжаетца пажить, нагулять…

Прокип. Чи там же кабаки, чи вольна?

Скорик. Там об кабаках і не слишно; усе п’ють без заказу.

Прокип. А горілка дешева?

Скорик. Ніпочому. Там горілчані каладізя.

Прокип. От сторона, так-так! Ще лучче Косолапівки. Тим-то і господство туди унажа. Е! якби нам, жінко, туди на слободу перейти та хоч би раз у таких колодязях скупатись! Ви ж в нас постоєм, чи що?

Скорик (говорит скоро). Нет, ми прахадяща, партийонна каманда. А вот з нами какая гисторія, просимо паслухать. Раз у прошлом у годі були ми у паході, у диком народі. Сємдесят городов разорили, тридцять полонили, а один траншеями осадили. А у євтом городі как раз сидел вот євтот (указав на Стецька) дикой князь. Войско ево штурмует, а он знай сабе бунтует, паднімаєт угору плечі і гаворит такії речі: з городом вам атдам-ся за всем, толькі патєштє меня тем, оддайте міне али птицю, али чорную куницю, али красную дівицу, какую у вас ізберу і до себя приведу. Генерал нас призвал, такиї речі і сказал: ти, Осип Скорик, па всему свету пабувал, усю Туреччину ізхадил і в Рассею захадил, ти з ним найди і в Німецію зайди; іщіте таково дива, шукайте, і как найдьош, ему аддавайте. Вот ми как пашли, тридцять гасударств прашли, а такова дива не нашли. Я, було, у ретираду астался, так наш дикой князь затялся; усьо ішли, ішли і учора у єтот город, – как завьотца, не знаєм, – пришли; тут разом пала нам пароша…

Стецько (все слушал со вниманием). Бов-бов-бов! То по москалевій брехні дзвонють. Яка літом пороша?

Скорик (к нему с большим сердцем). Малчи, шпийон! Не дасть закону сполнить.