Розділ «ДЕЙСТВИЕ ТРЕТЬЕ»

Алексий. Дай боже вечір добрий! Помагайбі вам на усе добре!

Прокип (очень важно). Спасибі.

Одарка. Просимо до господи. Сідай, Олексію, щоб, як кажуть, старости сідали. Ти таки прийшов до нас?

Алексий. Прийшов, тітко, коли не виженете. Знаєте, що я вам скажу: ходив собі по вулиці та ось що змороковав. Не віддаєте Уляни? так і бить, бог з вами! Дядько каже: не тільки світу, що у вікні, не во гнів вам сеє слово. Є дівчат по усьому світу; заплющившись, десяток нагарбаю. Невдаха женитись на Уляні – найду собі другу. А мені подозвольте подивитись, як люди сватаються; повчусь і собі.

Одарка. Добре се ти, Олексію, вигадав, що покинув за Уляною вбиватись, а теперечки і вона, побачивши твоє роздум’я, і сама схаменеться і полюбить Стецька. Посидь же з нами; казали дівчата – прийдуть на сватання, і музику достанемо, от і ти з ними потанцюєш і Уляну розвалиш.

Алексий. А де вона? Я б з нею поговорив і навів би її на розум.

Одарка. Оттам у кімнаті убирається. Уляно! Уляно! А ходи вже сюди.

Стучат три раза крепко в дверь.

Ох, мені лихо! Оце вже старости! (Суетится). Ти, Олексію, сядь тут окроме біля дверей; а ми, старий, з тобою, як голуб з голубкою. Еге! (Садится с Прокопом на передних лавках подле стола). Уляно, Уляно! Іди піч колупай; старости вже прийшли.

Опять тот же стук.

Та іди-бо; що ти не йдеш? (Бежит за нею и выводит Уляну, заливающуюся слезами, и ставит ее у печи). Оттут стій, та соромся, та почервоній-бо; бач, яка блідна, та ні на кого не дивись, усе колупай.

Уляна (с горькими слезами). Ох боже мій! – і Олексій тут!

Алексий (подойдя к ней, говорит тихо). Мовчи та диш. Давай певно рушники, а з хусткою підожди, поки дядько-салдат навчить. (Идет к своєму месту и садится). Опять так же стучат за дверью.

Одарка (усевшись с мужем). Ну, тепер зовсім. Починай, старий!

Прокип (громко и важно). Коли добрі люди та з добрим словом, то просимо до господи; а коли так собі, то вибачайте.

ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ

Скорик и Тымиш входят с палками; у первого под мышкой ржаной хлеб. Стецько в новой Свите и очень больших сапогах, франтит и все охорашивается, не снимая новой высокой шапки.

Скорик (тихо Тымишу). Ти ж, таваришу, как у паходах не бувал, света не видал и нєчаво не знаєш, так у речах не суйся за умілими, а ожидай команди да только подтакуй. Вот і увесь пароль. (Стецьку тихо). Та сніми ж шапку, новобранец! У первой раз во фрунтє. (Оправившись, подходят).

Прокип (очень важно). А що ви за люди, і відкіля бог приніс?

Скорик (так же важно). Прежде усево позвольте во фрунт стать і без темпов вам честь отдать, а просто покланитца і добрим словом прислужитца. Прежде паслушайте нас, а после уж будет ат вас приказ. Кагда будет теє, так ми і онеє; когда ж наше слово не в прийом, так ми адретируємося і проч пайдьом. А што ми не дезертьори, і не марадьори, і без худої науки, так вот вам хлеб святой у руки. (Подает хлеб).. Пожалуйте.