Розділ «Действие I»

Возный. Що она не вiрить, щоб так дуже – теє-то як його – можна полюбити.

Выборный. А ви ж їй що?

Возный. Що я її давно люблю.

Выборный. А вона ж вам що?

Возный. Щоб я одв'язався од неї.

Выборный. А ви ж їй що?

Возный (с жаром). Що? Нiчого!.. Тебе чорт принiс – теє-то як його – Наталка утекла, а я з тобою остався.

Выборный. Ой ви, письменнi! Вгору деретеся, а пiд носом нiчого не бачите: Наталка обманьовала вас, коли говорила, що ви їй не рiвня. У неї не те на серцi…

Возный. Не те? А що ж би такеє?

Выборный. Уже не що, другого любить; ви, може, чували, що як вони ще жили в Полтавi i покiйний Терпило жив був, то прийняв було до себе якогось сироту Петра за годованця. Хлопець вирiс славний, гарний, добрий, проворний i роботящий; вiн од Наталки старший був годiв три або чотири; з нею вигодовавсь i зрiс вкупi. Терпило i Терпилиха любили годованця свого, як рiдного сина, та було й за що! Наталка любилась з Петром, як брат з сестрою. Но Терпило, понадiявшись на своє багатство, зачав знакомитись не з рiвнею: зачав, бач, заводити бенкети з повитчиками, з канцеляристами, купцями i цехмистрами – пив, гуляв i шахровав грошi; покинув свiй промисел i мало-помалу розточив своє добро, розпився, зачав гримати за Наталку на доброго Петра i вигнав його iз свого дому; послi, як не стало i послiднього сього робiтника, Терпило зовсiм iзвiвся; в бiдностi умер i без куска хлiба оставив жiнку i дочку.

Возный. Яким же побитом – теє-то як його – Терпилиха з дочкою опинилися в нашем селi?

Выборный. У Терпила в городi на Мазурiвцi був двiр – гарний, з рубленою хатою, коморою, льохом i садком. Терпилиха по смертi свого старого все те продала, перейшла в наше село, купила собi хатку i тепер живе, як ви знаєте.

Возный. А вишереченний Петро де – теє-то як його – обрiтається?

Выборный. Бог же його зна. Як пiшов з двора, то мов в воду упав, i чутки нема. Наталка без душi його любить, через його всiм женихам одказує, та й Терпилиха без сльоз Петра не згадує.

Возный. Наталка неблагорозумна: любить такого чоловiка, которго – теє-то як його – можеть бить, i кiстки погнили. Лучче синиця в жменi, як журавель в небi.

Выборный. Або, як той грек мовляв: "Лучче живий хорунжий, як мертвий сотник"… А я все-таки думаю, коли б чоловiк добрий найшовся, то б Наталка вийшла замуж, бо убожество їх таке велике, що невмоготу становиться.

Возный. Сердечний приятелю! Вiзьмися у Наталки i матерi хожденiе iмiти по моєму сердечному дiлу. Єжелi виiграєш – теє-то як його – любов ко мнi Наталки i убiдиш її доводами сильними довести її до брачного моєго ложа на законном основанiї, то не пожалiю – теє-то як його – нiчого для тебе. Вiр – без данi, без пошлини, кому хочеш, позов заложу i контроверсiї сочиню, – божусь в том – єже-єй! єй!

Выборный (немного подумав). Що ж? Спрос не бiда. Тут зла нiякого нема. Тiлько Наталка не промах!.. О, розумна i догадлива дiвка!

Возный. Осмiлься! Ти умiєш увернутись – теє-то як його – хитро, мудро, недорогим коштом; коли ж що, то можна i брехнути для обману, приязнi ради.

Выборный. Для обману? Спасибi за се! Брехать i обманьовать других – од бога грiх, а од людей сором.