Розділ «Действие I»

Куплю тобi хатку, i ще сiна жатку,

I ставок, i млинок, i вишневий садок".

"Ой не хочу хатки, анi сiна жатки,

Нi ставка, нi млинка, нi вишневого садка.

Ой ти, старий дiдура, i зогнувся, як дуга,

А я, молоденька, гуляти раденька".

Возный. Коли другiї облизня поймають, то i ми остерегаємся. Наталка многим женихам пiднесла печеного кабака; глядя на сiє, i я собi на умi.

Выборный. А вам що до Наталки? Будто всi дiвки на неї похожi? Не тiлько свiта, що в вiкнi; сього дива повно на свiтi! Та до такого пана, як ви, у iншої аж жижка задрижить!

Возный (в сторону). Признаюсь йому в моєй любвi к Наталцi. Послухай, пане виборний! Нiгде – теє-то як його – правди дiвати, я люблю Наталку всею душею, всею мислiю i всiм серцем моїм, не могу без неї жити, так її образ – теє-то як його – за мною i слiдить. Як ти думаєш? Як совiтуєш в таковом моєм припадцi?

Выборный. А що тут довго думати? Старостiв посилати за рушниками, та й кiнець. Стара Терпилиха не зсунулась iще з глузду, щоб вам одказати.

Возный. Ох, ох, ох!.. Стара не страшна, так молода кирпу гне! Я уже їй говорив, як то кажуть, надогад бурякiв – теє-то як його – так де! Нi приступу!

Выборный. Що ж вона говорить, чим одговорюється i що каже?

Возный. Она iзлагаєть нерезоннiї – теє-то як його – причини; она приводить в довод знакомство вола з волом, коня з конем; нарицаєть себе сиротою, а мене паном; себе бiдною, а мене багатим; себе простою – теє-то як його – а мене возним; i рiшительний приговор учинила – що я їй, а она мнi не рiвня – теє-то як його.

Выборный. А ви ж їй що?

Возный. Я їй пояснил, що любов все равняєть.

Выборный. А вона ж вам що?

Возный. Що для мене благопристойнiє панночка, нiж простая селянка.

Выборный. А ви ж їй що?

Возный. Що она – теє-то як його – одна моя госпожа.

Выборный. А вона ж вам що?