Розділ «В катакомбах»

А панській малій дитині менше щастя буде,

коли помре невинним немовлятком?

Єпископ (трохи збентежений)

Невинні всі однакові у Бога.

Неофіт-раб (понуро)

То паненяті вдвоє щастя буде,

раз на землі, а вдруге ще й на небі…

Старий раб

Не заздри, брате, не губи душі,

святої чистоти їй не плями.

Нехай знущається твій пан-поганин (бо християнин так би не знущався) – він чистоти в твоїй сім’ї не знищить,

поки у тебе й в жінки душі ясні.

Неофіт-раб

Ой, не печи мене словами, діду!..

Пробач, не знаєш ти… сказати сором… Е, що там сором для раба!.. Скажу!

Яка там «чистота» і «ясні душі»? Моя душа гниє, коли я бачу,

як жінка з оргії приходить часом вином розпалена, з огнем в очах від сороміцьких співів. Квіти в косах ще не зов’яли і такі яскраві супроти бруду в хаті видаються… Одежу панську жінка поспішає зміняти на верету рабську швидше,

щоб не каляти в нашій «чистій» хаті,

і я не раз у жінки бачив сльози в такі хвилини… Звичка до розкошів уїлась їй у серце, мов іржа, – без них їй тяжко… Діду, я не міг,

не міг не бить її за тії сльози,