Розділ «Пан та собака»

Цу-цу!.. – задихавшись, мов з його перло дух. —

Ходім, Рябко!..» – «Еге? Ходім!.. – Не дуже квапся,

Сам принеси сюди…» – Іди ж хутчій, не бався!..»

«Ба, не піду, Явтух!» – «Іди, бо кличе пан!..»

Сказав та й зашморгнув на шиї він аркан.

«Чешіть Рябка!» – гукнув. Аж тут їх щось з десяток

Вліпили з сотеньку київ Рябку в завдаток.

«Лупіть Рябка!» – кричить тут пан, як навісний;

Рябко ж наш тільки вже що теплий та живий.

Разів із шість Рябка водою одливали

І стільки ж раз його, одливши, знов шмагали,

А потім перестали.

Рябко спитать хотів, але Рябків язик

Був в роті cпутаний, неначе путом з лик,

І герготав щось, як на сідалі індик.

«Постій, – сказав Явтух Рябкові, – не турбуйся,

Я правду всю скажу: ото, Рябку, шануйся,

Добра своїх панів, як ока, стережи,

Зарання спать не квапсь, в солому не біжи,

Злодіїв одганяй та гавкай на звірюку.