Розділ «Пан та собака»

Та й спать на цілий день і цілу ніч попхавсь;

Заснув Рябко, захріп, аж ожеред трясеться.

Рябку й не сниться, не верзеться,

Що вже москалики в коморі й на дворі —

Скрізь нишпорять, мов тут вони й господарі,

Що вовк ягнят, а тхір курчаток убирає.

Аж тут і надворі туж-туж усе світає.

«Цу-цу, Рябко!.. – тут всі, повибігавши з хат. —

Цу-цу, Рябко!.. на-на!..» – гукнули, як на гвалт.

А наш Рябко тобі і усом не моргає,

Хоч чує, та мов спить і мов недочуває.

«Тепер-то, – дума він, – мій пан всю нічку спав,

Бо не будив його Рябко і не брехав?

Тепер-то він мені свою покаже дяку,

Тепер уже не втре мені, як вчора, маку…

Нехай цуцукають… Мене сим не зведуть,

Поки самі сюди обід не принесуть;

Та ще й тогді, не бійсь, поскачуть коло мене,

Поки візьму я в рот хоч страву, хоч печене!»

«Цу-цу!.. – сказав іще Рябкові тут Явтух. —