Розділ «Пан та собака»

Не дуже, бачу, рот тут можна роззявляти:

Ходім, братко, надвір». Пішли. «Се не пусте, —

Сказав Явтух Рябку, – оце тебе за те

По жижках, бра Рябко, так гарно пошмагали,

Що пан із панею сю цілу ніч не спали».

«Чи винен я сьому?.. Чи ти, Явтух, здурів?»

«Гай, гай!.. – сказав Явтух. – Рябко! ти знавіснів;

Ти винен, бра Рябко, що ніччю розбрехався;

Ти ж знав, що вчора наш у карти пан програвся;

Ти ж знав:

Що хто програв,

Той чорта (не тепер на споминки!) здрімає,

Той батька рідного, розсердившись, програє;

Ти знав, кажу, Рябко, що пан не буде спати:

До чого ж гавкав ти?.. нащо ж було гарчати?

Нехай би гавкав сам, а ти б уклавсь тихенько,

Забравшись в ожеред, та й спав би там гарненько.

Тепер ти бачиш сам, що мокрим він рядном

Напався на тебе – і, знай, верзе притьмом:

Що грошей вчора він проциндрив щось не трохи,